Заставка. Жак де Моле і тамплієри

Жак де Моле і тамплієри (1292-1314)

Наступником Тібо Годена став Жак де Моле, який перебував на Кіпрі як маршал ордену тамплієрів. Конкурентом Жака був Гуго де Пейро, магістр провінції Франція [1], але завдяки підтримці братів з Бургундії, яких на той час було досить багато у ордені, переміг Жак де Моле.

Герб великого магістра тамплієрів Жака де Моле
Герб великого магістра тамплієрів Жака де Моле.

Орден тамплієрів втратив багатьох братів і високопоставлених осіб у боях в Святій землі, тому Жак призначив нових, за згодою капітулу, більшість з яких були бургундцями та арагонцями, що свідчить про політичні уподобання нового великого магістра.

Захист Єрусалимського королівства був сенсом існування ордену тамплієрів, тому після втрати цих земель їхня репутація сильно ослабла. Обравшись магістром ордену тамплієрів, Жак де Моле присвятив себе реорганізації ордену на Заході та на Сході [2], формуванню міцних союзів у Європі та підготовці відвоювання Святої землі.

 

Дипломатія та реорганізація ордену тамплієрів

Навесні 1293 року Жак де Моле вирушив до Європи з метою вирішення дипломатичних і внутрішніх справ ордену. У Монпельє, 9 серпня, магістр зібрає Генеральний капітул, якій вніс зміни у Статут ордену, з метою зміцнення дисципліни та репутації братів.

Потім він відправився в Арагон разом з магістром провінції, Беренгером де Кардона, де мав зустрітися з королем Хайме II та місцевими тамплієрами для залагодження конфлікту між ними. Але Беренгер де Кардона захворів, тому поїздка Жака де Моле в Арагон у 1293 році не відбулася.

Наприкінці 1293 року магістр прибув до Англії де провів перемовини з королем Едуардом I щодо скасування штрафів накладених на магістра провінції Англія.

Напочатку літа 1294 року магістр залишив Англію та вдруге вирушив до Арагону. У Лериді, 27 серпня 1294 року, відбулася зустріч короля Хайме II з магістром Жаком де Моле, на якій було покладено край суперечці про спадщину між королем та орденом. Жак де Моле уклав з Арагонською короною союз та доручив магістру провінції Арагон, Беренгеру де Кардона, провести обмін міста Тортоса (Арагон) на замки Пеніскала, Арес (Арес-дель-Маестре), Ковес (Лес-Ковес-де-Вінрома).

У Рим Жак де Моле прибув у грудні 1294 року, з подарунками для новообраного Папи Римського Боніфація VIII (24 грудня 1294 року), чим здобув прихильність понтифіка, якій видав кілька булл, підтверджуючих імунітет і привілеї тамплієрів. Були розмови про злиття тамплієрів з госпітальєрами, але великі магістри обох орденів виступили проти такого злиття.

В Італії магістр провів весь 1295 рік, а навесні 1296 року відправився у Францію де відвідав Париж.

15 серпня 1296 року в Арлі відбувся Генеральний капітул тамплієрів на якому розглядалися питання реформації ордену.

Під час своїх подорожей Європою Жак де Моле зміг отримати дозвіл від монархів на експорт до Кіпру продовольства, зброї та коней, але не отримав твердих зобов’язань щодо нового хрестового походу.

 

Восени 1296 року, після трирічної подорожі, Жак повернувся на Кіпр, резиденцію ордену. Орден тамплієрів міцно закріпився на острові, настільки, що пробуджували у короля Генріха II страх і жадібність: п’ять командорств (Нікосія, Фамагуста, Лімасол, Хірокитія, Пафос), чотири укріплених замка (Гастрія, Колоссі, Гермасойя, Хірокитія), близько п’ятдесяти маєтків та сіл – це все належало тамплієрам острові.

Магістру довелося захищати свій орден від прагнень короля Кіпру позбавити тамплієрів привілеїв та володінь на острові, що було продовженням давнього конфлікту, коріння якого сягає часів великого магістра Гійома де Боже.

На острові крім сільськогосподарського виробництва, орден займається ремеслом і комерцією, фрахтував кораблі для експорту бавовну та цукру. Тамплієри продовжували давати гроші в борг, виступали поручниками, допомагали родинам знайти зниклих родичів.

Великий магістр активно вербує та переміщує на Кіпр тамплієрів з усіх провінцій ордену, надаючи помітну перевагу братам з Бургундії, своєї батьківщини, та Арагону, своєму союзнику. Метою цього збільшення чисельності тамплієрів, очевидно, було відвоювання Святої землі.

 

Військова діяльність тамплієрів

У 1298 році (1299 ?) тамплієри і госпітальєри, під проводом своїх великих магістрів Жака де Моле та Гійомом де Вілларе, та за участю Оттона де Грансона, провели нетривалу кампанію у Вірменії, щоб відбити вторгнення мамлюків. Однак вони не досягли успіху, і незабаром Роше Гійом, остання фортеця тамплієрів в Антіохії, була втрачена.

У той час баланс сил між християнами та мамлюками явно схилявся на користь останніх, які продовжували нарощувати свої сили. Однак християни розраховували на підтримку монголів Персії (Хулагуїдів) на чолі з Газан-ханом, які жадали земель мамлюків. Газан-хан, незважаючи на те, що прийняв іслам, обіцяв підтримку християнам.

21 жовтня 1299 року посланець хана, християнин «Карієдин», прибув до Нікосії, який запропонував королю і трьом великим магістрам розпочати спільний наступ на Дамаск, а потім і на Єгипет. Великий магістр тамплієрів і командор госпітальєрів не змогли досягти згоди між собою, і коли 30 листопада від хана прибув новий посланець, до походу так і не були готові. Тому, татари, спільно з вірменами та грузинами розбили мамлюків під Хомсом, без допомоги кіпріотів (24 грудня 1299 року).

Король Генріх II вирішив теж діяти, і послав до прибережної Сирії свої війська. Авангард знехтував наказам короля, дочекатися підходу всієї армії, напав на Тріполі (нове місто) і був розбитий, а кіпрська армія відчалила назад. Гі д’Ібелен, граф Яффи, із генуезькою ескадрою захопив Гібелет, але не зміг там утриматися.

Невелика флотилія із шістнадцяти галер під командуванням адмірала Бодуена де Пікіньї відчалила 20 липня 1300 року з Фамагусти. Перим ділом християни зробили висадку та атакували місто Розетту у Єгипті, де звільнили полонених християн і татар. Далі кораблі здійснили демонстративний рейд вздовж Олександрії, потім піднялися до сирійського узбережжя, висадилися на берег біля Акри, а потім у Тортоси і Мараклеї, де розбили слабкі загони мусульман. Експедиція повернулася на Кіпр, так і не домігшись великих результатів, зате посіяла паніку в лавах мусульман.

Присутній у рейді посол монголів, проінформував Газан-хана о великій здобичі і рішучості християн. У відповідь хан надіслав повідомлення, що він має намір незабаром почати свою військову кампанію, і запрошує їх приєднатися до нього у Вірменії, щоб організувати спільний наступ на мамлюків.

Кіпрська армія (300 лицарів) та тамплієри (300 лицарів) з госпітальєрами були відправлені на острові Руад, неподалік від узбережжя Сирії (листопад 1300 року). Очікуючи наступу монголів, християни захопили місто Тортоса, а прилеглі райони розграбували, в полон захопили багато мусульман, яких перепродали як рабів. Однак Газан-хан захворів і відмовився від своєї кампанії. Тому християни вирішили повернутися на Кіпр, але Жак де Моле залишив на острові Руад гарнізон тамплієрів під командуванням маршала Бартелемі де Квінсі, з надією відновити наступ наступного року.

 

Тамплієри та оборона острова Руад

У листопаді 1301 року Папа Боніфацій VIII офіційно передав острів Руад тамплієрам. Але в них забракло часу, щоб звести там фортецю. У вересні 1302 року [3] султан Єгипту, Мухаммад I ан-Насір, скориставшись відсутністю франкської флотилії, послав флот з Єгипту до Тріполі, звідти до Руаду.

Тамплієрами Руаду командував маршал ордену, Бартелемі де Квінсі. Гарнізон тамплієрів нараховував 120 лицарів, 500 сарацинських лучників і 400 чоловіків та жінок, які допомагали гарнізону. Згідно хроніки Амаді [4], тамплієри відбили першу атаку мусульман і відкинули їх у море та на кораблі. Тамплієр з Тіру [5] висловлюється більш стримано, вказує що мусульмани, хоч і були відкинуті, все ж зачепилися за острові, та використовуючи чисельну перевагу, стали успішно тіснити захисників і змусили їх замкнутися в центрі острова, у маленькій «цитаделі на горі».

Мусульмани запропонували тамплієрам здатися, обіцяючи відвести їх на любу християнську землю на їхній вибір. Брат Гуго де Дамп’єрр, який знав мову, провів переговори, які закінчилися капітуляцією тамплієрів (26 вересня 1302 року). Однак, мамлюки не дотримали слова і стратили всіх лучників і сирійських християн, лицарів ордену тамплієрів відвезли в полон до Каїра, маршал ордену Бартелемі де Квінсі загинув у бою.

Флот, споряджений на допомогу королем Кіпру та орденами Храму [6] і Госпіталю [7] на чолі з їхніми великими магістрами, вже готувався підняти якір, коли до нього дійшла звістка про падіння Руаду, він так і залишився у порту.

Навить через кілька років, близько 40 тамплієрів все ще перебували у в’язниці в Каїрі, відмовившись перейти в іслам. Згідно з деякими даними, вони зрештою померли від голоду після років жорстокого поводження.

 

Остання подорож великого магістра в Європу

У 1305 році новообраний Папа Римський, Климент V, запитав лідерів тамплієрів та госпітальєрів про їхню думку щодо нового хрестового походу та злиття їхніх орденів. Жак де Моле, влітку 1306 року, відповів Папи, що він проти злиття орденів, бо вважає, що багато військово-чернечих орденів [8] краще ніж один, оскільки місії у кожного ордену свої. Стосовно нового хрестового походу, він вказав, що якщо той і відбудеться, то повинен бути великим, оскільки походи малими арміями не ефективні. Проти об’єднання орденів виступив і великий магістр госпітальєрів, Фульк де Вілларе.

Папу не влаштували письмові відповіді магістрів, тому 6 червня 1306 року він надіслав листи в яких запрошував великих магістрів особисто прибути до папської резиденції у Пуатьє на зустріч з ним. Зустріч було запланована на День усіх святих (1 листопада) 1306 року, але через хворобу Папи її відклали.

Жак де Моле покинув Кіпр 15 жовтня 1306 року і прибув до Франції наприкінці листопада або на початку грудня, однак через повторну хворобу Папи, зустріч знову відклали до кінця травня 1307 року.

Великий магістр госпітальєрів, Фульк де Вілларе, був зайнятий відвоюванням острова Родос, тому зміг прибути до Пуатьє тільки наприкінці літа 1307 року.

У другій половині травня 1307 року Жак де Моле був у Пуатьє, і поки чекали магістра госпітальєрів, він зустрівся з Папою, щоб обговорити інші питання, одним із яких були звинувачення ордену тамплієрів в антихристиянських ритуалах під час прийому нових братів.

Джерелом звинувачень був король Франції Філіп IV Красивий. Король мав бажання взяти під свій контроль Папство та очолити новоутворений об’єднаний орден як «Король-воїн» (Rex Bellator), тому відмова Жака де Моле об’єднатися з госпітальєрами йому не сподобалась. Крим того, Філіп був у боргах перед тамплієрами після війни з англійцями, тому вирішив використати існуючі чутки для знищення або послаблення ордену тамплієрів.

Щоб покласти край розповсюджено брехливих звинувачень, магістр тамплієрів відправляєте до короля Філіпа. 4 червня 1307 року в Парижі відбулася зустріч з королем, після якої Жак де Моле повернувшись до Пуатьє і попросив Папу провести розслідування та очистити орден тамплієрів від чуток і звинувачень.

Коли Климент оголосив, що розслідування призначено на 24 серпня, король вирішив діяти. 14 вересня, в цілковитій таємниці, Філіп IV розіслав по всій Франції наказ про арешт тамплієрів і конфіскацію їхнього майна, датою початку арештів було вказано 13 жовтня 1307 року.

 

Розпуск ордену тамплієрів

12 жовтня 1307 року Жак де Моле був в Парижі на похоронах Катерини де Куртене, дружини Шарля де Валуа, брата короля Філіпа IV, де його приймають з усіма почестями, належними до його звання. Вранці 13 жовтня 1307 року Гійом де Ногаре, королівський радник, та солдати короля увійшли до Паризького Тампля [9]. Побачивши наказ короля, в якому король особисто давав розпорядження на арешт, Жак де Моле та брати ордену дозволили себе забрати у в’язницю без жодного опору.

Ідентичний сценарій розгорнувся одночасно по всій Франції: тамплієри не чинили опору, все їхнє майно було переписане і відправлено на зберігання до Королівської скарбниці, а самих братів заарештували та відправи до в’язниць.

Кількість заарештованих назвати важко, оскільки в документах вони не вказані точно. Протоколи допитів кінця жовтня 1307 року вказують на 138 членів ордену заарештованих у Парижі та ще 94 у провінціях. У 1310 році було затримано 546 осіб у приблизно тридцяти місцях, а папська комісія у 1310-1311 роках допитала близько 231 тамплієра.

Тамплієрів звинуватили у тому, що під час посвяти кандидатів змушували зрікатися Христа, плювати на хрест і непристойно поводитися; крім цього їм ставилися в провину содомію та ідолопоклонство.

27 жовтня 1307 року Папа написав Філіпу листа, в якому висловив своє обурення щодо арешту тамплієрів. Орден тамплієрів був підпорядкований безпосередньо Папі Римському, і тільки Папа міг його судити. Климент V чудово розумів, що арешт тамплієрів, це прямий напад французького короля на незалежність та авторитет Святого Престолу.

Після того як всі тамплієри королівства Франції були заарештовані, Філіп IV змусив Папу Климента 22 листопада 1307 року видати буллу «Pastoralis preeminentie», яка вимагала від усіх християнських монархів Європі заарештувати тамплієрів і конфіскувати їхнє майно.

У Франції тамплієрів допитували по прямому розпорядженню короля і під пильним контролем призначених ним людей. Брати піддавалися тортурам і майже всі зізнавались у всьому, що від них вимагали. Таке самовілля короля не влаштовувало Климента, тому він призупинив інквізиційні процеси Філіпа, і розпочав своє папське розслідування, на якому багато тамплієрів почали відмовилися від своїх попередніх зізнань і наполягали на невинності ордену.

Змінна в показаннях зовсім не влаштовувала короля, і він знайшов спосіб заблокувати таку практику: тепер якщо брат ордену відмовлявся від своїх попередніх зізнань і починав стверджувати що він невинен, підконтрольні королю епіскопи звинувачували його у повторному навернені у єресь, і спалювали на багатті.

Арешт тамплієрів. Ілюстрація з «Великих французьких хронік»
Арешт тамплієрів. Ілюстрація з «Великих французьких хронік» («Хроніки Сен-Дені»), XIV ст.

У 1311 році у В’єнні зібрався церковний собор (жовтень 1311 – травень 1312) на якому розглядалися різни питання, але головним було питання тамплієрів. Там були присутні кардинали, архієпископи, єпископи, абати та світські сеньйори. Загальна кількість присутніх була близько 300 осіб.

На В’єннському соборі були озвучені висновки папської комісії: орден тамплієрів має бути реформований, а не розпущений. Деякі єпископи не вірили у провину ордену, і хотіли почути самих тамплієрів.

Під тиском короля Франції, Папа Климент V вимагав від зібрання прийняти рішення про розпуск ордену тамплієрів, аргументуючи це тим що, процес над тамплієрами зруйнував репутацію ордену, і більше ніхто не захоче до нього приєднатися. Однак, більшість отців собору були проти розпуску. І лише прибуття у В’єнн короля Філіпа IV (20 березня 1312 року) з солдатами, і відвертий тиск на собор, прискорило ухвалення соборного рішення з цього питання.

На нараді кардиналів, проведеній Папою, було прийнято рішення, що орден тамплієрів буде розпущений, але не засуджений – це зазначено у папській буллі «Vox in excelso» (від 22 березня 1312 року). 3 квітня про це рішення було урочисто оголошено на соборі.

Потім отці собору протягом квітня вирішували долю майна тамплієрів, частину якого вирішено було «повернути на благо християнської віри та Святої землі», а іншу передати ордену госпітальєрів – це зазначено у буллах «Ad providam» (від 2 травня 1312 року), «Nuper in concilio» (від 16 травня 1312 року). Додаткові роз’яснення стосовно майна тамплієрів були дані у буллах «Licet dudum» (від 18 грудня 1312 року), «Dudum in generali concilio» (від 31 грудня 1312 року), «Licet pridem» (від 13 січня 1313 року).

Доля самих тамплієрів була визначена буллою «Considerantes dudum» (від 6 травня 1312 року) – хто зізнався або був визнаний невинним, залишався живим; хто заперечував чи зрікався, піддавалися суворому покаранню (смертній карі). Згідно з цією буллою, доля головних сановників мала бути розглянута окремо Папою.

 

Спалення Жака де Моле

У грудні 1313 року Папа призначив нову комісію з трьох кардиналів для суду над великим магістром Жаком де Моле, Гуго де Пейро, магістром Франції, Жоффруа де Гонневілем, магістром Аквітанії, та Жоффруа де Шарне, прецептором Нормандії.

18 березня 1314 року цім чотирьом сановникам ордену було зачитано вирок. Гуго де Пейро і Жоффруа де Гонневіль вислухали вирок мовчки і були засуджені до довічного ув’язнення. Жак де Моле та Жоффруа де Шарне голосно протестували, відкидаючи звинувачення, і стверджуючи, що орден чистий перед Богом та людьми. Кардинали не знали як їм діяти, і тому передали магістра та прецептора паризькому прево, щоб той охороняв їх до наступного дня, поки вони будуть вирішувати як їм далі бути.

Жак де Моле та Жоффруа де Шарне на багатті. Ілюстрація з «Великих французьких хронік»
Жак де Моле та Жоффруа де Шарне на багатті. Ілюстрація з «Великих французьких хронік» («Хроніки Сен-Дені»), XIV ст.

Коли про це дізнався король Філіп, він порадившись зі своїми радниками, наказав засудити обох до спалення живцем, як відступників що знову впали у єресь. Ввечері того ж дня (18 березня), Жак де Моле і Жоффруа де Шарне були спалені на багатті на Єврейському острові.

 

Доля тамплієрів у країнах Європи

Розпуск ордену на В’єннському соборі, а потім смерть великого магістра Жака де Моле ознаменували офіційний кінець ордену тамплієрів. Майно тамплієрів за розпорядженням папської булли «Ad providam» здебільшого було передане ордену госпітальєрів. Не всі тамплієри, брати та слуги, були страчені, багато хто з них повернулися до цивільного життя або були прийняті до інших релігійних орденів.

У Франції, як тільки власність тамплієрів потрапила до рук короля Філіпа IV, він одразу почав використовував її для свого збагачення: забирав собі гроші та цінні речі, володіння здавав в оренду та отримував з цього прибутки, продавав рухоме майно (меблі, посуд, обладнання) та худобу. Госпітальєри вимагали від короля виконання рішення Папи Климента V, і той 28 березня 1313 року наказує передати їм майно тамплієрів, але тільки після того як госпітальєри погоджуються виплатити королю суму в 200 000 турнірних фунтів як компенсацію витрат короля за його послуги зі «зберігання». Але Філіп не побачить цих грошей, бо помирає 29 листопада 1314 року. Новий король, Людовик X (помер 5 червня 1316 року), вимагав від госпітальєрів ще 50 000 фунтів, а його наступник, король Філіп V (помер 3 січня 1322 року), погрожував госпітальєрам конфіскувати майно тамплієрів, через те що ті не поспішали виплачувати вказані суми. Третій син Філіпа IV, Карл IV (помер 1 лютого 1328 року), у 1325 році вимагав від госпітальєрів ренти для себе та своєї дружини. Орден госпітальєрів був у великих боргах і мав проблеми з грошима, тому не міг виплатити всю суми одразу, звідси і затримки з виплатами королям. Після собору, тамплієри, що залишилися живі, були розселені по монастирям різних релігійних орденів, де їм госпітальєри виплачували ренту з майна ордену тамплієрів, якщо вини залишали стіни монастирів і ставали мирянами, виплати рент припинялися.

У королівстві Наварра, король Людовик X, ставився до тамплієрів так само як і король Франції Філіп IV, його батько: тамплієрів заарештували, допитали, їхню власність конфіскували, а потім 20 квітня 1313 року передали госпітальєрам.

В Англії, король Едуард II прихильно ставився до тамплієрів, тому там майже не було тортур. Провина тамплієрів не була доказана, брати визнали тільки те що вони заплямовані звинуваченнями, і просять їх помилувати. Майно ордену було передане госпітальєрам, брати вільно обирали монастирі де вони доживали свій вік. Дехто з тамплієрів втік до Шотландії, де їм надали захист, а їхнє майно тільки частково було конфісковане.

У королівстві Арагон тамплієри чинили опір, однак з часом все ж підкорилися королю Хайме II. Поки йшов процес, тамплієрів утримували під вартою та катували, але після В’єннського собору, їх визнали невинними та вільними. Тамплієрів королівства направили у різні іспанськи релігійні ордени, головним чином у орден Монтеси, створений королем у 1317 році з колишніх тамплієрів. Не бажаючи надмірного посилення у своїй країні ордену госпітальєрів, король передав майно тамплієрів ордену Монтеси та ордену св. Георгія д’Альфама.

У Португалії в орден тамплієрів приймали тільки португальців. Тамплієри цієї провінції були виправдані і мали змогу перейти до ордену Христа який було засновано в 1319 році королем Дінішем I. Орден Христа став правонаступником ордену тамплієрів у Португалії.

У королівстві Майорка, король Санчо I зажадав на базі ордену тамплієрів створити свій «національний» військово-чернечій орден, але Папа Іоанн XXII відмовив йому в цьому (1 лютого 1313 року). Санчо все ще намагався привласнити собі майно тамплієрів, але не зміг протистояти Папі, і госпітальєри отримали собі майно тамплієрів у 1314 році.

У Центральній та Східній Європі майно тамплієрів було конфісковано, а потім передано госпітальєрам та Тевтонському ордену. В цих провінціях були арешти тамплієрів, але жоден з них не був страчений. Світська та церковна влади, здебільшого виступали на боці тамплієрів. Залишаючись під захистом своїх рідних та місцевих дворян, багато тамплієрів отримували довічну ренту від госпітальєрів, як компенсації за конфісковане майно.

В італійських землях тамплієрів не переслідували, вони самі з’являлися на допити, але не визнавали своєї провини і жоден з них не загинув. Майно ордену на час процесу було передано епіскопам, а після розпуску ордену його поділили між епіскопами та дворянами.

У Папських землях госпітальєри опинилися в делікатному становищі по відношенню до Папи Римського, який правив теми землями. Вони розуміли що зобов’язані Святому Престолу, тому за отримане майно тамплієрів вони Папі платили комісію.

На Кіпрі тамплієри не визнавали своєї провини і чинили опір. 7 листопада 1313 року, папський легат П’єр де Родез, єпископ Родосу, передав госпітальєрам все майно, яким орден тамплієрів володів на острові.

 

© Бойчук Б.В., 2023
© TEMPLIERS.INFO, 2023


Ілюстрації
Мал. 1. Герб великого магістра тамплієрів Жака де Моле.
Мал. 2. Жак де Моле. Ілюстрація з книги «Таємні традиції у франкмасонстві» А.Е. Уейта, 1911 р.
Мал. 3. Арешт тамплієрів. Ілюстрація з «Великих французьких хронік» («Хроніки Сен-Дені»), XIV ст.
Мал. 4. Жак де Моле та Жоффруа де Шарне на багатті. Ілюстрація з «Великих французьких хронік» («Хроніки Сен-Дені»), XIV ст.


Примітки
1. На чолі провінцій стояли магістри, які іноді називалися великими магістрами, прецепторами, прокураторами чи командорами. Подібне різноманіття термінів призводить до плутанини, і пов’язано це з тим, що часто автори текстів плутаються в ієрархії ордену та назвах його територій (бальяж, командорство, процепторія, провінція).
2. Мається на увазі Європа, як «Захід», та Свята земля, як «Схід».
3. Точно не відомо в якому році була облога острову Руад, у 1302 чи 1303. Ми взяли рік який вказує більшість авторитетних дослідників, 1302 рік.
4. «Хроніка Амаді» – це італійська компіляція рукопису, що охоплює період історії Кіпру з 1095 до 1445 роки. Хроніка зберіглася лише в одному рукописі шістнадцятого століття, названому на честь Франческо Амаді, первісного власника рукопису, і містить італійські уривки та переклади ряду наративних історій, які зазвичай зустрічаються на Латинському Сході.
5. «Тамплієр з Тіру» – це автор хроніки під назвою «Діяння кіпріотів». Насправді автор не був тамплієром, і у Тірі він провів лише деякий час. Можливо, його звали Жерар Монреальський, сам він представляється спочатку як паж Маргарити Антіохійської, дружини Жана де Монфора, сеньйора Тіру, потім як секретар великого магістра тамплієрів Гійома де Боже. Він не був братом ордену тамплієрів, а був довіреною особою великого магістра, знав арабську і перекладав листи для нього.
6. Ще одна назва ордену тамплієрів – «Орден Храму» («храмовники»), на честь Храму Соломона (Templum Salomonis) в Єрусалимі, на місці якого була заснована резиденція ордену тамплієрів. Повна назва ордену тамплієрів – «Бідні лицарі Христа та Храму Соломона» (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici).
7. «Орден Госпіталю» скорочена назва ордену госпітальєрів, який повність називався як «Лицарський орден Госпіталю святого Іоана Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani).
8. Військово-чернечий орден – це військова організація, члени якої давали чернечі обітниці та жили як ченці, але при цьому носили зброю і брали участь у війнах. Представники таких орденів: тамплієри, госпітальєри, Тевтонський орден, орден Алькантара, орден Калатрави та інших. Більшість з них вже давно припинили своє існування, а є такі які існують досі, але вже як світські ордени.
9. В середньовічних містах тамплієри будували замки-фортеці які виступали резиденціями ордену в цій місцевості. Такі резиденції називали «Тампль» (англ. і фр. Temple – «Храм»).

Прокрутити вгору