Заставка. Рено де Віш’є і тамплієри

Рено де Віш’є і тамплієри (1250-1256)

Після смерті великого магістра Гійома де Соннака, у битві при Ель-Мансурі, керування орденом було доручено великому командору Етьєну д’Отрікуру, поки не буде обрано нового великого магістра ордену тамплієрів.

Герб великого магістра тамплієрів Рено де Віш’є
Герб великого магістра тамплієрів Рено де Віш’є.

Рено де Віш’є, якому судилося стати наступним великим магістром тамплієрів, займав посаду маршала ордену коли до нього та командора Етьєна д’Отрікура звернувся Жан де Жуанвіль [1] з проханням позичити гроші на викуп короля Людовика IX з полону.

Полон короля Людовика та розгром його армії були наслідками невдалого Сьомого хрестового походу, фіналом якого стала битва при Фаріскурі (6 квітня 1250 року). За викуп короля та інших полонених християн, мусульмани зажадали 500 000 ліврів. Першу частину викупу, 200 000 ліврів, почали виплачувати у четвер, 5 травня 1250 року, і рахували її до неділі коли з’ясувалося що не вистачає 30 000 ліврів.

Жуанвіль запропонував королю звернутися до командора і маршала тамплієрів за позикою. Людовик погодився і доручив Жуанвілю провести перемовини з тамплієрами. Брат Етьєн, коли почув прохання короля, відповів: «Сір де Жуанвіль, порада, яку ви подали королеві, ні гарна ні розумна; бо ви знаєте, що ми приймаємо вклади, даючи присягу видавати тільки тим, хто їх нам вручив» (Жан де Жуанвіль «Книга благочестивих висловів і добрих діянь нашого святого короля Людовика»). Позика мала бути видана з коштів які не належали ордену, а були власністю осіб які доручили тамплієрам їх перевезення та зберігання. Тому великий командор діяв суворо за статутом ордену і відмовив королю. У сварку між командором і Жуанвілем втрутився маршал Рено де Віш’є, який сказав наступне:

«Сір [король], зупиніть сварку сеньйора де Жуанвіля і нашого командора; бо, як каже наш командор, ми не зможемо нічого видати [вам], не порушивши присяги. І сенешаль [Жуанвіль], радячи вам, якщо ми не побажаємо позичити вам ці гроші, відібрати їх силою, не пропонує неможливого, і ви вільні так вчинити; але якщо ви візьмете з нашого добра, ми візьмемо з вашого в Акрі стільки, щоб повністю відшкодувати свої збитки» (Жуанвіль).

Рено вчинив хитро – він відмовив король, тим самим захистивши себе від звинувачень у свавіллі від майбутнього великого магістра та Генерального капітулу, але у той же час зауважив, що Жуанвіль може взяти гроші силою і той йому не буде заважати. Король почув все що було потрібно, і відправив Жуанвіля за грошима на головну галеру ордену тамплієрів яка стояла на рейді у Дам’єтти.

«Коли я [Жуанвіль] зібрався спуститися в трюм галери, де була скарбниця, я попросив командора ордена Храму [2] прийти подивитися, що я візьму, і він не зволив туди прийти. Маршал же сказав, що прийде подивитися на насильство, яке я їм чинитиму. Спустившись туди, де була скарбниця, я попросив скарбника вручити мені ключі від скрині [3], яка стояла переді мною; а він <…> відповів, що не дасть його мені. І я помітив сокиру, що лежала там; я підняв її і сказав, що я зроблю з неї королівський ключ. Побачивши це, маршал схопив мене за руку і сказав: “Сир, ми добре бачимо, що ви чините насильство, і накажемо віддати вам ключі”. Після чого він наказав скарбнику віддати їх мені, що той і зробив» (Жуанвіль).

Генеральний капітул схвалив [4] поведінку Рено де Виш’є, обравши його великим магістром тамплієрів, а вдячний король Людовик IX запросив бути хрещеним батьком його сина П’єра, який народився у замку тамплієрів Атліт наступного року (1251).

Після полону Людовик відправився до Акри де провів два роки займаючись зміцненням прибережних міст Акра, Яффа, Цезарія та Сідон. Одночасно він вів перемовини з Каїром про звільнення християнських бранців, які там ще залишалися після поразки Сьомого хрестового походу.

Поки король Франції домовлявся із султаном Каїру, тамплієри повернулися до своєї політики угод з Дамаском, противником Каїру. З боку тамплієрів було вкрай ризиковано відновлювати старі зв’язки з Дамаском без схвалення лідера хрестового походу, тем паче що їх попередній магістр ордену, Гійом де Соннак, вже мав попередження від короля Людовика за ведення перемовин без його згоди. Цього разу тамплієрам також не вдалося уникнути гніву короля.

«Брат Гуго де Жуй, маршал тамплієрів, був посланий до султана Дамаска магістром ордена Храму [для укладання договорів] <…>. Ці договори було укладено за умови, що король [Людовик] із цим погодиться. І з боку дамаського султана брат Гуго привіз <…> [посла та] умови миру. Магістр сказав про це королю, чим король був дуже здивований і відповів йому, що він дуже сміливий, коли веде перемовини з султаном, не поговоривши з ним. І король побажав, щоб вчинок було виправлено. І відшкодування було таким: король звелів підняти полотнища трьох своїх наметів, і там зібралася велика частина війська – ті, хто побажав туди прийти; і сюди з’явився магістр ордена Храму і вся братія, всі босі <…>. Король посадив біля себе магістра ордена Храму і посла султана і голосно сказав магістру: «Метр, ви скажете послу султана, що вас обтяжує те, що ви уклали якийсь договір з ним, не поговоривши про це зі мною; і тому, що ви не поговорили про це зі мною, ви звільняєте його від усього, що він пообіцяв вам, і повертаєте йому всі його обіцянки» (Жуанвіль).

Рено де Віш’є взяв договори та передав їх посланцю промовляючи: «Я повертаю вам договори, які я немаючі право уклав, і це мене пригнічує». Потім король сказав магістру щоб він встав і велів піднятися всім своїм братам, після чого наказав Рено встати на коліно перед ним і вибачитися за те, що діяв проти його волі. Крім того, король наказав вигнати з Єрусалимського королівства брата Гуго [5].

Немає жодного документа про відставку Рено де Віш’є з посади великого магістра, але є припущення, що Генеральний капітул ордену не пробачив магістру ані інциденту з позикою королю, ані приниження ордену через переговори з султаном Дамаску ан-Насіром Юсуфом без згоди Людовика IX.

Рено де Віш’є був відсторонений від виконання обов’язків великого магістра і відправлений в монастир, де помер 20 січня 1256 року. З 1252 виконуючим обов’язки великого магістра був Тома Беро.

 

© Бойчук Б.В., 2023
© TEMPLIERS.INFO, 2023


Ілюстрації
Мал. 1. Герб великого магістра тамплієрів Рено де Віш’є.


Примітки
1. Жан де Жуанвіль (1223 – 24 січня 1317) – французький середньовічний історик, біограф короля Франції Людовика IX Святого. Брав участь у Сьомому хрестовому поході, бився у битві при Ель-Масурі, був радник короля Людовика у поході, разом з ним потрапив у полон, займався організацією збиранням грошей для викупу.
2. Ще одна назва ордену тамплієрів – «Орден Храму» («храмовники»), на честь Храму Соломона (Templum Salomonis) в Єрусалимі, на місці якого була заснована резиденція ордену тамплієрів. Повна назва ордену тамплієрів – «Бідні лицарі Христа та Храму Соломона» (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici).
3. Скриня, якою заволодів Жуанвіль, належала Ніколі де Шуазі, одному з королівських сержантів.
4. Деякі історики вважають, що Генеральний капітул навпаки вважав поведінку Рено де Віш’є скандальною та вимагав, і врешті домігся його відставки з посади великого магістра в 1252 році. Після чого Рено де Віш’є усамітнився в монастирі до самої смерті в 1256 році.
5. Гуго де Жуй поїхав до Іспанії. Двома роками пізніше він зайняв посаду магістра Каталонії (1254–1256).

Прокрутити вгору