Андре де Монбара на посаді великого магістра змінив Бертран де Бланшфор, якому судилося стати одним із найбільших діячів ордену тамплієрів. Вперше як магістр Бертран де Бланшфор згадується 2 листопада 1156 року, коли поставив свій підпис як свідок у мирному договорі між королем Єрусалиму Балдуїном III та пизанцами.
У травні 1157 року тамплієри взяли участь у поході Балдуїна III на Баніас. 18 червня 1157 року, при поверненні з Баніасу, Нур ад-Дін зненацька напав на короля поблизу озера Гуле, біля Броду Якова. Королю Балдуїну вдалося втекти до Сафеду, а ось 87 тамплієрам та 300 іншим лицарям не пощастило – деякі загинули, інші були захоплені в полон, разом із великим магістром тамплієрів Бертраном де Бланшфором. Серед полонених був королівський маршал Одон де Сент-Аман, майбутній великий магістр тамплієрів. Бранці були відправленні у в’язницю Алеппо, поки їх в травні 1159 року не викупів імператор Візантії Мануїл I Комнін.
Як і Роберу де Краону, Бертрану де Бланшфору також вдалося здобути прихильність понтифіка в особі Олександра III. Папа неодноразово виступав на боці тамплієрів у суперечках із представниками Церкви та білого духовенства. Довгий час вважалося, що була «Omne Datum Optimum» була дарована тамплієром саме Папою Олександром III в 1162 році, але насправді ж Олександр лише повторив буллу свого попередника Інокентія II, повторно закріпивши права тамплієрів.
Бертран де Бланшфор домігся від короля Франції Людовіка VII права носити великими магістрами титул «Великого магістра милістю Божою».
До часів великого магістра Бертрана де Бланшфора відносять написання більшої частини положень Французького статуту тамплієрів. Так, відразу після визволення з полону Бертран провів невелику реформу, змінивши статут ордену. Він видав новий розділ «Уточнення» (Retraits), що уточнюють ієрархію в ордені. Також можливо ним до статуту були додані положення, що містять деталі обов’язків командора міста Єрусалиму, паломництва до Йордану, порядок розподілу здобичі захопленої «по той бік ріки» (р. Йордан), і привілеїв виділяти охорону для Животворящого Хреста Господнього.
На час магістерства Бертрана де Бланшфора припадають походи короля Єрусалиму Аморі I до Єгипту. Перший похід проти Каїру король Аморі провів у 1163 році, як тільки зійшов на єрусалимський престол. Це був швидше не похід, а перевірка сил фатімідів, яка довела королю, що Єгипет стане легкою здобиччю для завойовника, чи то нього, чи Нур ад-Діна.
У липні 1164 року Аморі I на чолі війська, з тамплієрами та госпітальєрами, вирушив у другий похід до Єгипту, де зіткнувся із Ширкухом, «коннетаблем» Нур ад-Діна, який практично взяв під свій контроль усю країну. Аморі перетнув Синайську пустелю і обложив Ширкуха в Більбейсі у Нижньому Єгипті.
Нур ад-Дін скористався відсутністю короля і розпочав свій наступ на Сирію. 11 (10?) серпня 1164 року на північ від фортеці Харім, Нур ад-Дін завдав поразки об’єднаній армії християн. Боемунд III Антіохійський, Раймунд III Триполійський, герцог Мармістерни (король Вірменії) були захоплені в полон разом із багатьма лицарями. Харім, а 17 жовтня і замок Баніас, потрапили до рук Нур ад-Діна. І лише побоювання, що в ситуацію втрутиться Мануїл Комнін, завадили Нур ад-Діну зайняти Антіохію. Після цієї тяжкої поразки Папа Олександр III закликав усіх віруючих поспішити на допомогу християнам Святої землі.
У битві при Харімі брали участь і тамплієри. Згідно з листом брата Жоффруа де Фуше [1], яке він написав Людовику VII, у битві загинуло близько 60 лицарів, кількість сержантів і туркополів, легкоозброєних найманців не підраховували.
Дізнавшись про похід Нур ад-Діна на землі християн, король Аморі припинив облогу Більбейсу і уклав із Ширкухом мирний договір про спільне виведення військ з Єгипту. У своє королівство Аморі повернувся на початку листопада 1164 року і рушив на допомогу Антіохії.
У 1165 році тамплієри без бою здали Ширкуху фортецю в Трансіорданії, що розташовувалася між Амманом і Кераком. Аморі I був такий обурений, що наказав знайти тих дванадцять тамплієрів, що здали фортецю, і негайно повісити їх, що і було зроблено.
На початку 1167 року Аморі знову відправив свої війська на захист Єгипту від нового наступу Ширкуха. У лютому 1167 року король відправив до Каїру двох послів прийняти клятву вірності від халіфа аль-Адіда. Довіреними особами король обрав барона Гуго Кесарійського та брата ордену тамплієрів Жоффруа де Фуше, які вимушіли халіфа присягнути на вірність Аморі.
Третій похід Аморі до Єгипту закінчився новою перемогою короля над Ширкухом. Цього разу каїрський двір зобов’язався платити християнам щорічно близько 100 000 динарів данини та дав дозвіл на розміщення в Каїрі франкського резидента та гарнізону з кількох лицарів, на яких поклали охорону міських воріт. Чи брали участь в цьому поході тамплієри невідомо.
Повернувшись до Сирії і одружившись з Марією Комніною (29 серпня 1167 року), Аморі почав вести переговори з імператором Візантії про можливу франко-візантійську кампанію до Єгипту. У вересні 1168 року до Константинополя вирушив Гійом Тірський, якому було доручено укласти договір, за яким за участь у кампанії Візантії відходило Антіохійське князівство і частина Єгипту. Гійом Тірський впорався з дорученою справою, і початок кампанії призначили на 1169 рік.
Але Бертран де Бланшфор зі своїм орденом відмовився піти за королем. Він вказував королю на те, що сарацини збирають сили, щоб захопити Баніас, і що шістсот лицарів та дванадцяти тисяч піших сержантів не зможуть стримати Нур ад-Діна. А головне було те, що великий магістр засудив розірвання мирної угоди з халіфом, яку уклав командор Єрусалиму. Архієпископ Гійом Тірський погодився з тамплієрами, хоч і досить неохоче.
Орден госпітальєрів навпаки підтримав короля, їх великий магістр Жільбер д’Ессайі уклав з королем договір за яким Більбейс з усією округою передавався ордену Госпіталю. Барони Сирії та лицарі ордену Госпіталю [2] змусили Аморі I вийти у похід, не чекаючи на візантійців.
Результати підтвердили побоювання Бертрана. Єгиптяни, обурені несподіваним нападом, покликали Ширкуха, який прийшов як союзник і став на чолі їхнього війська, а король Аморі повернувся до Палестини, прискоривши своїм походом союз двох мусульманських країн, Каїру та Дамаска. Цього-то союзу і побоювався магістр ордену тамплієрів. Ширкух увійшов до Каїру як рятівник 8 (2?) січня 1169 року.
Бертран де Бланшфор помер 2 січня 1169 року, на той час Жоффруа де Фуше вже покинув Святу землю, щоб взяти на себе обов’язки магістра Заходу ордену тамплієрів.
Смерть Бертрана де Бланфора та від’їзд Жоффруа виявились дуже відчутними втратами для ордену. Після цього тамплієри протягом деякого часу будуть більш схильні обирати на посаду магістра братів які мали добрі зв’язки у світі, ніж тих які мали воєнний досвід, і ця тенденція матиме згубні наслідки. Наступним своїм магістром тамплієри обрали Філіпа де Мії.
Ілюстрації
Мал. 1. Герб великого магістра тамплієрів Бертрана де Бланшфора.
Мал. 2. Головна печатка великого магістра тамплієрів Бертрана де Бланшфора. Аверс (зверху): зображення двох лицарів верхи на одному коні. Реверс (знизу): зображення вершини купола церкви Гробу Господнього.
Примітки
1. Командор Єрусалиму, скарбник ордену тамплієрів і, за відсутності магістра, великий командор ордену.
2. «Орден Госпіталю» скорочена назва ордену госпітальєрів, який повністю називався як «Лицарський орден Госпіталю святого Іоана Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani).
Copyright © 2022, Б. Бойчук
TEMPLIERS.INFO, 2022
