Після захоплення Єрусалиму хрестоносцями (15 липня 1099 року) купа паломників рушили в Святу землю. Морем, з портів Західної Європи, паломники прибували до порту Єрусалимського королівства Яффу, а звідти дорогою до Святого Граду Єрусалиму, а хтось ще далі – до Йордану. Часто на сухопутному маршруті прочани зазнавали нападу розбійників.
Після чергового жорстокого нападу, на Великдень 1119 року, до короля Єрусалиму Балдуїна II прибули кілька лицарів під проводом Гуго де Пейна, які вирішили об’єднатися в братство для захисту паломників на їхньому шляху від Яфи до святих місць.
На соборі в Наблусі, у січні 1120 року, Балдуїн II, патріарх Єрусалиму, прелати, і барони королівства схвалили заснування братства.
Лицарі дали патріарху Єрусалиму три чернечі обітниці: бідності, послуху та цнотливості, і отримали від короля, у тимчасове користування, для своєї резиденції, південну частину королівського палацу, що знаходилася на місці Храму Соломона. Так брати одержав свою назву «Бідні лицарі Христа і Храму Соломона», або коротко – храмовники, тамплієри (від лат. templum, «храм»).
Гійом Тірський, автор хроніки «Історія діянь, що сталися за морем» (лат. «Historia rerum in partibus transmarinis gestarum»), в якій вперше згадуються тамплієри, пише, що протягом дев’яти років лицарів у братстві було лише дев’ять. Але ми схильні вважати, що це вигадка. Насправді, лицарів було більше, до того ж у кожного лицаря був хоча б один слуга, зброєносець та інша прислуга. Отже, перших тамплієрів було щонайменше тридцять, і число їх зростало. Так, в 1125 р. до братства тамплієрів приєднується граф Гуго Шампанський, у свиті якого колись служив Гуго де Пейн.
Є припущення, що саме Гуго Шампанському належить ідея заснувати братство тамплієрів, сам він не зміг його очолити, тому направив до короля свого васала Гуго де Пейна, а пізніше, коли його другий шлюб був анульований Церквою, з радістю приєднався до братів.
У 1127 році Гуго де Пейн у супроводі п’яти братів тамплієрів вирушив до Європи. Основною метою Гуго було домогтися від Папи Римського офіційного визнання ордену тамплієрів. Крім орденських турбот, Гуго було доручено вести переговори про весілля Мелісенди, дочки Балдуїна II, з Фульком V графом Анжу, а також закликати Захід до нового хрестового походу.
Собор у Труа (січень 1129 р.) схвалив заснування ордену тамплієрів, його статут, і призначення Гуго де Пейна великим магістром ордену. Пізніше, Папа Гонорій ІІ всі ці рішення офіційно ухвалив.
Велику роль у визнанні тамплієрів зіграв святий Бернар Клервоський. Бернар був другом графа Гуго Шампанського, він знав, що той має намір вступити в братство, і навіть схвалив його рішення. Тому, коли Гуго де Пейн передав святому отцю листа від короля Єрусалиму, де той просив Бернара допомогти у визнанні ордену, той охоче взявся за справу, і навіть підключив до цього процесу графа Тібо IV де Блуа, наступник того ж графа Гуго Шампанського. Пізніше св. Бернар всіляко підтримував орден тамплієрів, у тому числі через свою працю «Хвала новому лицарству» (De laude novae militiae), яку він написав на прохання Гуго де Пейна, і в якій лицарі тамплієри приставлялися найкращими з воїнів Христа.
Після собору в Труа, Гуго де Пейн та його лицарі вирушили у «рекламне» турне Західною Європою, з метою залучення до ордену нових людей і пожертв.
Квітень і травень 1129 року Гуго провів у Турі та Ле-Мані при дворі Фулька V, графа Анжу, де за дорученням короля Єрусалима, Балдуїна II, запропонував графу руку королівської дочки, Мелісенди, а разом з нею і королівство Єрусалимське.
Потім Гуго рушив до Нормандії, де його прийняв і щедро обдарував король Генріх I Англійський. Після Нормандії були Англія та Шотландія, потім Фландрія.
У січні 1130 року Гуго де Пейн повернувся до Труа, де протягом усього року готувався до повернення у Святу землю разом із графом Фульком, який погодився прийняти пропозицію короля Єрусалима.
У Фландрії за орден тамплієрів клопотати було доручено Годфруа де Сент-Омеру, який отримав від графа Фландрії «Фландрський рельєф» – виплату, що стягується з кожного спадкоємця, який володів своїм феодом.
Інший брат ордену, можливо, це Жоффруа Бізо, провансалець, якщо судити з його ім’я, влаштувався в Лангедоку, де приймав дари для ордену.
Імператор Священної Римської імперії Лотар подарував ордену частину свого родового володіння у графстві Супілінбург, подібним чином зробили граф Теодоріх I Фландрський та граф Рамон-Беренгер III Барселонський.
Правителі земель Іспанії та Португалії, перебуваючи під постійною загрозою вторгнення маврів, високо оцінили появу нового ордену і відразу ж залучили його до захисту своїх земель. Так граф Рамон-Беренгер III Барселонський передав тамплієрам свій замок Граньєн і сам вступив в орден (4 липня 1130 р.), а його син Рамон-Беренгер IV з вісімдесятьма каталонськими лицарями в 1134 р. приєднався на один рік до ордену як побратим. Інший іспанський сеньйор, граф Ерменгол VI Урхельський, в 1132 р. передав тамплієрам свій замок Барбара. Король Альфонсо I Арагонський з перших років існування ордену всіляко обдаровував його і наділяв привілеями, але з однією умовою «лицарі ордену мали спочатку розправитися з сарацинами «…по цей бік моря, і лише потім вирушити до Єрусалиму». Перед смертю Альфонсо I заповідав третину свого статку тамплієрам, госпітальєрам і канонікам Гробу Господнього. У Португалії свої перші володіння тамплієри отримали тільки в 40-х роках XII століття, так само як у Кастилії та Арагоні, ці землі необхідно було спочатку відвоювати у сарацин, потім захищати, а сил у тамплієрів для цього спочатку було недостатньо.
У землях Італії через роздробленість країни тамплієри змогли закріпитися лише в портах, таких як Барлетта, Барі, Бріндізі, Мессіна та інших, які підтримували торговельні зв’язки зі Святою землею.
Коли Гуго де Пейн залишав Західну Європу, орден отримав стільки всіляких дарів, що йому довелося призначити спеціальних людей, яким було доручено розпоряджатися цим майном на благо ордену: Пейєн де Мондідьє і, можливо, Гійом Фалько, керували у північній Франції та Британії, Гуго Ріго – у Каталонії та Лангедоку. Ці люди були представниками великого магістра, кожен на своїй території, і прирівнювалися до сенешаля, який у Франції тих часів займав найвищий ранг після короля, або конетабля королівства Єрусалим.
Окрім дарів, тамплієри отримали і живу силу, за Гуго де Пейном на Схід рушило багато аристократів із Шампані та Фландрії, хто як звичайний лицар, хто побратим, а хто брат ордену тамплієрів.
У Святу землю Гуго де Пейн повернувся в 1130 році, з чудовим почетом лицарів, у супроводі Фулька V, графа Анжу, і свого сина, абата Сент-Коломб де Труа (помер під час Другого хрестового походу).
У листопаді-грудні 1129 р. тамплієри вперше брали участь у військовій кампанії Єрусалимського королівства – в облозі Дамаску. Тоді король Єрусалиму Балдуїн II зібрав велику армію – близько 1 тис. лицарів та 10 тис. піхоти. В армію увійшли не лише сили Єрусалиму, Триполі, Антіохії та Едеси, а й хрестоносці із Західної Європи. Облога тривала більше місяця і не принесла жодних позитивних результатів. 5 грудня 1129 року Балдуїн II був змушений оголосити відступ.
Гуго де Пейн помер 24 травня 1136 чи 1137 року. Точний рік смерті не відомий. Другий великий магістр вперше згадується в одній із грамот без дати між вереснем 1137 та квітнем 1138 року, ним став Робер де Краон.
© Бойчук Б.В., 2022
© TEMPLIERS.INFO, 2022
Ілюстрації
Рис. 1. Король Балдуїн II приймає Гуго де Пейна і Годфруа де Сент Омера. Ілюстрований рукопис, хроніка Гійома Тірського, XIII ст. Зберігається у Національній бібліотеці Франції.
Рис. 2. Заснування ордену тамплієрів на соборі в Труа у 1129 році в присутності Папи Гонорія ІІ. Франсуа Маріус Гране. Гравюра XIX ст.
Рис. 3. Герб великого магістра тамплієрів Гуго де Пейна.
Рис. 4. Гуго де Пейн. Анрі Леман, 1841. Зберігається у Версалі.
