Перший великий магістр ордену тамплієрів Гуго де Пейн помер 24 травня 1136 чи 1137 року. Точний рік смерті не відомий. Його наступником став Робер де Краон.
Робер де Краон у 1125 році відправився до Палестини, де у 1126 році приєднався до братства тамплієрів. Можливо, він вступив у братство і раніше, так як у грамоті єпископа Назаретського, датованою 1125 роком, серед інших свідків названо «Робер, лицар ордену Храму» [1]. У 1132 році у якості сенешалю, Робер відправився в Європу, де займався справами ордену. В якому році він повернувся до Палестини, щоб бути присутнім на обранні нового магістра, нам невідомо. Вперше, як великий магістр тамплієрів Робер де Краон згадується в одній із грамот без дати між вереснем 1137 та квітнем 1138 року, тобто, обраний він був у проміжку між 1136 та 1138 роками. Тому ми зупинилися на 1136/1137 роках.
Зайнявши посаду магістра, Робер де Краон очолив боротьбу з загонами з Алеппо, які робили грабіжницькі набіги на землі франків. Йому також вдалося стримати кілька атак мусульман у районі замку Бофор. У 1138 р. Робер з тамплієрами брав участь у битві при Такуа (Teqoa), в якій орден втратив багато своїх братів, прикриваючи безладний відступ франкської армії.
У 1138 році Робер де Краон відправився в Європу, де відвідав Францію, а також, ймовірно, Арагон. Як і Гуго де Пейн, Робер прибув на Захід з метою залучення до ордену нових братів, пожертвувань та дарів.
У Святу землю Робер де Краон повернувся у 1139 році, і практично одразу, разом зі своїми тамплієрами, взяв участь у поході Тьєррі Ельзаського, графа Фландрії.
Робер показав себе дуже тонким дипломатом, коли відмовився від спадщини Альфонсо I Арагонського, а саме, від однієї третини майна померлого короля. Ця відмова забезпечила тамплієрам прекрасні стосунки з графом Барселони, Рамоном-Беренгером IV. Граф попросив Робера направити до Арагону лицарів для ведення священної війни з сарацинами. У відповідь на це прохання, на Генеральному капітулі в Єрусалимі було прийнято рішення заснувати в Арагоні філію ордену тамплієрів. 27 листопада 1143 року в Жероні у присутності легата Папи Римського, брата ордену Еврара де Бара, магістра тамплієрів у Франції, та брата П’єра де Ла Ровера, магістра у Провансі та Іспанії, було підписано угоду між орденом тамплієрів та графом Рамоном-Беренгером IV. За згодою у власність ордену перейшли замки Монзон, Монжуа, Каламера, Барбара, Бельхіт, Ремоліна та Корбін, які на той момент ще частково були зайняті ворогом. Також граф поступився тамплієрам десятою частиною доходів королівства Арагон, регентом якого він був, та п’ятою частиною всієї здобичи та територій, захоплених у сарацин. З тих пір тамплієри були активно залучені до оборони країни, що призвело до того, що в Арагоні служили виключно арагонські тамплієри.
Король Іспанії, Альфонсо VII Кастильський у 1146 р. подарував ордену тамплієрів замок Вілласека неподалік Сорії. Духовні особи і гранди-миряни наслідували його приклад.
У 1144 р. тамплієри Португалії вперше виступили в похід проти маврів. До середини XII століття основною базою тамплієрів у Португалії був замок Томар, потім, у 1145 році, їм віддали Помбал. Португальські тамплієри свої доходи могли використовувати тільки в Португалії, для них захист країни був важливішим, ніж захист Святої землі. Пізніше магістр Португалії навіть змушений буде присягнути на вірність королю.
У 1145 р. Робер де Краон з братами і загоном графа Триполі, Раймундом II, оточив фортецю ісмаїлітів-нізаритів (ассасинів) Аламут. Причиною облоги стало вбивство в Антіохії сина графа Триполі. Облогу було знято після того, як Старець гори і великий магістр тамплієрів домовилися, що ассасини платитимуть християнам «символічну» данину у розмірі 2000 золотих монет. Протягом 27 років ці гроші регулярно виплачувались, тому тамплієри та ассасини мирно співіснували протягом тривалого часу.
Падіння Едеси, столиці Едеського графства, наприкінці 1144 року, послужило сигналом для початку Другого хрестового походу. У похід вирушили дві армії, імператора Священної Римської імперії Конрада III та короля Франції Людовіка VII. Обидві армії добиралися Святої землі різними маршрутами і з величезними труднощами.
Короля Людовіка у поході супроводжував загін тамплієрів під командуванням магістра Франції Еврара де Бара. У поході тамплієри довели свою відвагу та мужність, і навіть врятували армію хрестоносців під час переходу через Кадмську гору – щоб зберегти військо, король передав командування своєю армією Еврару де Бару. Еврар відразу ж навів серед хрестоносців залізну дисципліну і розділив військо на кілька груп, кожною з яких командував лицар-тамплієр. Завдяки цьому військо змогло вийти з небезпечних ущелин з невеликими втратами.
Крім військової підтримки в хрестовому поході, тамплієри неодноразово надавали Людовіку у тому числі і матеріальну допомогу. Так, прибувши в Антіохію, король, який мав великий почет, відчував серйозну нестачу грошей, він звернувся до тамплієрів з письмовим проханням дати позику в 2000 марок на його потреби. Еврар де Бар негайно відправив повідомлення в Акру, щоб там зібрали необхідну суму, яку він передав Людовику VII. Це була перша фінансова операція з позичання грошей тамплієрами.
24 червня 1148 року в Акрі, у присутності імператора Конрада III, королів Людовіка VII і Балдуїна III [2], дворян, духівників і мирян, а також великих магістрів орденів Госпіталю та Храму, відбулися збори з питання, куди слід спрямувати сили хрестоносців.
З незрозумілих причин хрестоносці вирішили напасти на свого союзника – Дамаск. Дамаск тримав облогу хрестоносців, коли прийшла допомога з Алеппо, від колишнього спільного з християнами ворога, Нур ад-Діна. Хрестовий похід зазнав невдачі, християни Заходу та Сходу звинувачували один одного у зраді та підкупі.
Тамплієрів також звинувачували у поразці хрестоносців під Дамаском. Лоренц Фріс, автор «Вюрцбурзьких хронік», добре обізнаний про похід, писав, що похід на Дамаск відбувся з ініціативи тамплієрів, і успіх був би гарантований, якби не жадібність, хитрість та заздрість тамплієрів – тамплієрів нібито підкупили, і ті стали таємно підтримувати мешканців Дамаска, а потім також таємно покинули військо. Про вину тамплієрів пише і Іоан Вюрцбурзький, вказуючи, що, незважаючи на те, що тамплієри мали найкращих воїнів, вони, через якесь нещастя, правдою чи неправдою, за чутками, заплямували себе віроломством і обманом, що, в результаті призвело до поразки християн. Однак, крім цих двох, більше ніхто із західних та арабських хроністів нічого не розповідають про зраду тамплієрів. Навіть Гійом Тірський, який провів дослідження причин поразки християн під Дамаском, і який недолюблював тамплієрів, не згадує про зраду тамплієрів.
Робер де Краон, як ми вже писали, був чудовим адміністратором та дипломатом. Він зрозумів, що для процвітання ордену йому потрібні особливі пільги та привілеї, одних дарів та пожертв недостатньо. З цією метою магістр відправив брата Андре де Монбара до святого Бернар Клервоського [3] з листом до Папи Інокентія II.
Папа Інокентій був зобов’язаний святому Бернар своїм обранням на пост понтифіка. Тому клопотання Бернара Клервоського за тамплієрів перед Папою Римським вилилося у появу найважливішої булли за всю історію ордену.
29 березня 1139 року тамплієрам було видано папську буллу під назвою «Omne datum optimum» [4]. Булла була адресована «нашому дорогому синові Роберу, магістру чернечого лицарства Храму, що у Єрусалимі». У булі було багато «бонусів» для тамплієрів, але найголовнішим було те, що Папа забрав орден з-під влади єпископів і дворян, і підпорядкував їх собі – більше ніхто над тамплієрами не мав влади окрім Папи Римського.
Пізніше, наступні Папи, неодноразово у своїх буллах повторювали привілеї булли «Omne datum optimum», розбавляючи їх новими доповненнями, наприклад, булла «Omne datum optimum» Олександра III, дарована тамплієрам у 1162 році.
Можна припустити, що багато пунктів булли «Omne datum optimum» лягли в основу положень Французького статуту ордену тамплієрів.
Завдяки Роберу де Краону в ордені була побудована ієрархія – від замку до командорства, від командорства до провінції, від провінції до Генерального капітула та магістра, влада яких обмежувалася лише статутом та його положеннями.
За магістерства Робера де Краона тамплієри отримали право на носіння червоного хреста. 27 квітня 1147 року в Парижі відбувся Генеральний капітул ордену тамплієрів, на якому був присутній Папа Римський Євген III, король Франції Людовік VII, архієпископ Реймса, інші прелати та сто тридцять лицарів тамплієрів на чолі з магістром Франції Евраром де Баром. Саме на цьому капітулі Папа Римський дарував тамплієрам право носити на лівому боці плаща, під серцем, зображення червоного хреста.
Поминальна книга ордену тамплієрів у Реймсі фіксує день смерті Робера де Краона на день січневих ід, тобто. 13 січня 1149 року.
Однак є й інші дати. Востаннє ім’я Робера згадується в 1146 р. з нагоди отримання дарчої. Тому іншою датою смерті магістра вважають 13 січня 1147 року. Його наступником став Еврар де Бар.
© Бойчук Б.В., 2022
© TEMPLIERS.INFO, 2022
Ілюстрації
Рис. 1. Герб великого магістра тамплієрів Робера де Краона.
Рис. 2. Збори хрестоносців у Птолемаїді в 1148 році. Шарль-Олександр Дебак, 1839.
Рис. 3. Св. Бернар Клервоський. Фрагмент. Явлення Богородиці святому Бернару. Філіппіно Ліппі, 1485-1487.
Рис. 4. Капітул ордену тамплієрів в Парижі 22 квітня 1147 року. Франсуа Маріус Гране. Гравюра XIX ст.
Примітки
1. Ще одна назва ордену тамплієрів – «Орден Храму» («храмовники»), на честь Храму Соломона (Templum Salomonis) в Єрусалимі, на місці якого була заснована резиденція ордену тамплієрів. Повна назва ордену тамплієрів – «Бідні лицарі Христа та Храму Соломона» (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici).
2. Король Єрусалимського королівства.
3. Андре де Монбар був дядьком святому Бернару.
4. «Всякий дар досконалий» (лат.). Це початкові слова із Послання ап. Якова, 1,17: «Всяке добре даяння й усякий досконалий дар згори сходить».
