При облозі Аскалона разом із великим магістром Бернаром де Трембле загинула велика кількість тамплієрів (1153). Тамплієри, що залишилися в живих, обрали своїм магістром Андре де Монбара, який був дядьком святого Бернара Клервоського (його сестра Алеєт була матір’ю Бернара) [1].
Андре де Монбар був одним із дев’яти лицарів-засновників ордену тамплієрів. Він обіймав посаду командора Єрусалима, а також посаду сенешаля ордену з 1150 року (можливо з 1148), за іншими даними Андре займав посаду сенешаля понад 14 років, аж до свого призначення на посаду великого магістра.
Андре був досить старим, коли його обрали великим магістром. Він прийняв це призначення тільки з метою завадити обранню на цю посаду іншого лицаря ордену, улюбленця короля Франції, Гійома де Шаналей. Обрання Гійома де Шаналей, сина Гійома I де Шаналей, героя Першого хрестового походу, який виступав у лавах графа Раймунда де Сен-Жилля, дозволило б Людовику VII впливати на орден.
З призначенням Андре де Монбара великі магістри тамплієрів стали часто з’являтися при дворі королів Єрусалиму, і згадуватись серед перших свідків у королівських грамотах, що було дуже почесно.
Андре де Монбар вперше згадується як великий магістр ордену 27 травня 1155 року в акті Балдуїна III, короля Єрусалима, і в акті, датованим 27 червнем 1155 роком, який стосується підтвердження торгівлі з матір’ю короля Мелісендою. 3 липня цього року він згадується в акті Аморі де Анжу, графа Аскалона.
Андре де Монбар був старим лицарем, втомленим від більш ніж 30 років постійних битв у лавах тамплієрів. Час його магістерства не відрізнявся активними подіями. Хіба що історія з караваном великого візира Єгипту Аббасам у 1154 році. Так, великий візир Аббас втікаючи з Єгипту до Дамаску, взяв із собою свого сина Насра та скарби халіфа. У пустелі на південь від Мертвого моря вони натрапили на християнський патруль з найближчого замку Монреаль. У сутичці Аббас загинув, а Насра був узятий у полон. Скарби християни залишили собі, а Насра передали тамплієрам.
У Каїрі Насра вивчав латину та основи християнської віри, а потрапивши в полон, заявив про своє бажання звернутися до християнства. Але стати християнином він не встиг. До тамплієрів прибув посланець халіфа Єгипту із пропозицією обміняти Насра на 60 000 золотих динарів. Тамплієри погодилися, закували Насра в кайдани і відправили до Каїру, де його було жорстоко вбито.
Багато християн засудили дії тамплієрів, мовляв, ті прирекли того, хто шукав спасіння у Христі на смерть, віддавши перевагу золоту. Тамплієри ж відповідали, що інтерес Насра до християнства був пов’язан лише з бажанням врятувати свою шкуру, а не душу. Отримані за Насра гроші пішли на користь ордену, який зазнавав великих витрат і величезних втрат у битвах з мусульманами. До того ж завдяки видачі Насра тамплієрам представилася можливість встановити сприятливі відносини з Єгиптом, що було важливо за наявності загального ворога з півночі в особі небезпечного Нур ад-Діна.
Андре де Монбар провів на посаді великого магістра тамплієрів зовсім небагато часу. В 1156 році він залишив посаду магістра і пішов в цистерціанське абатство Клерво, де він невдовзі помер.
Поминальна книга ордену тамплієрів у Реймсі фіксує день смерті Андре де Монбара 17 січня 1156 року [2], його наступником став Бертран де Бланшфор.
© Бойчук Б.В., 2022
© TEMPLIERS.INFO, 2022
Ілюстрації
Рис. 1. Герб великого магістра тамплієрів Андре де Монбара.
Примітки
1. На момент обрання Андре де Монбара великим магістром ордену тамплієрів святий Бернар уже помер.
2. У Римі про смерть магістра дізналися не відразу, так булла Папи Адріана IV «Ofiicii nostri» від 16 квітня 1156 року адресована «нашому дорогому синові Андре де Монбару».