Середньовічні цифри зазвичай суперечать одна одній. За свідченням Гійома Тірського, до Аскалона увірвалися й там загинули 40 тамплієрів; за даними Бар-Ебрея, їх було 400, а за повідомленням анналіста монастиря святого Якова в Льєжі — 120 християн [1]. Цілком можливо, що Гійом Тірський рахує лише лицарів, а не сержантів, які билися разом із ними, тому загальна кількість полеглих приблизно відповідала б даним Бар-Ебрея. У будь-якому разі, більшість боєздатних чоловіків ордену, чисельність яких не була значною, загинула. Кілька років перед тим, 1150 року, Андре де Монбар скаржився великому магістру Еврару де Бару, який повернувся до Франції, що після поразки під Антіохією залишилося дуже мало тамплієрів [2]. Лицарі, які вціліли [після Аскалону], обрали великим магістром Андре, котрий уже протягом років обіймав посаду сенешаля.
Андре де Монбар був сином Бернара де Монбара, першого відомого шляхтича з цим іменем. Бернар володів великими маєтками у колишньому графстві Тоннер. Через це Ж. Лоран та Ж. Рішар вважали його сином передчасно померлого Оттона, сина графа Тоннера. Бернар нібито завдячував отриманню цієї великої спадщини посередництву свого опікуна — графа-єпископа Гуго-Ренар з Лангра. Утім, дійти однозначного висновку так і не вдалося, оскільки в ланцюжку доказів бракує однієї ланки. Попри це, багато фактів свідчать на користь цього припущення: Бернара одного разу названо графом; у роду де Монбар не спостерігається соціального підйому; вже тоді, коли вони — разом із Бернаром — стають відомими, вони володіють феодальним замком і належать до знаті Бургундії [3]. Вони є васалами графів Бар-сюр-Сен.
Через свою матір Гумбергу Андре був пов’язаний родинними зв’язками зі шляхетними родинами Франш-Конте, наприклад, Рамерю та Бодемон, які також дали ордену одного тамплієра. Він був наймолодшим, четвертим сином своїх батьків. Два його брати вступили до монастиря Сіто. Його сестра Алет була матір’ю святого Бернара Клервоського. Андре народився близько 1103 року. Його батько помер у 1105 році.
Андре вступив до ордену після 1129 року [4] і вирушив до Палестини, де він, як стверджує автор першого «Життєпису» Бернара Клервоського, «вважався міцною опорою Святої землі» [5]. Андре пов’язувала дружба з його знаменитим племінником-однолітком, про що свідчать збережені листи Бернара Клервоського. Його обтяжували турботи про майбутнє християнського Сходу; Бернар відповів докором на адресу християнських князів, які як там, так і на Заході не виконували своїх обов’язків; він використовує слова пророка Амоса, який висловлював скаргу з аналогічного приводу [6].
На прохання Андре Бернар написав королеві Мелісенді, коли Балдуїн III посів престол [7], заради миру з сином і з метою наполегливо застерегти її від будь-яких інтриг. Друзям більше не судилося побачитися знову, хоч як сильно Бернар цього прагнув. Він помер, перш ніж дізнався про обрання Андре великим магістром: «наше житіє на небесах».
Не слід забувати, що духовна дружба могла пов’язувати ченця-цистерціанця та лицаря-тамплієра, попри загальноприйнятий образ тамплієра як гордої, безжальної та жадібної людини. Чернець, брат Гоше (Gaucherus), замість якого писав секретар св. Бернара Нікола, також товаришував із тамплієром і так само бідкався через їхню розлуку: «наша любов цілком походить від чистоти, вся вона благоухає духом, не маючи в собі жодної земної домішки» [8]. Відповіді обох тамплієрів не збереглися.
Із зайняттям Андре де Монбаром посади великого магістра починається період, коли великі магістри часто перебувають при королівському дворі й фігурують як свідки на першому або одному з перших місць у королівських хартіях. В іншому ж про час перебування Андре на посаді великого магістра відомо мало.
У 1154 році тамплієри напали на колишнього верховного візира Аббаса, який зі своїми людьми мусив тікати з Єгипту. Його було вбито, а його сина тамплієри взяли в полон. Гійом Тірський засудив видачу цього Насір ад-Діна Насра його ворогам у Єгипті, які жорстоко стратили його заради 60 000 золотих монет [9]. Наср нібито за власним бажанням уже вивчав латину та основи християнського віровчення, що робить жадібність тамплієрів іще більш ганебною.
Усама ібн Мункиз, чий брат під час того самого нападу потрапив у полон і пізніше, ймовірно, був обміняний на одного з великих магістрів тамплієрів, описує цю подію без жодної критики. Навпаки, він вважає смерть Аббаса та вбивство його сина належною відплатою за їхні інтриги та злодіяння [10]. Вказана ним тривалість ув’язнення — чотири дні — навряд чи була б достатньою для спроби навернення.
Кодекс честі християнських князів щодо жителів Сходу був інакшим. Балдуїн III не вагався віддавати накази про напад на кораблі, які йшли під його власною охоронною хартією, щоб захопити їх як уламки кораблетрощі через їхні багаті скарби (оскільки це було його право щодо викинутих на берег суден), що викликало гостру критику з боку Усами, чия родина та майно постраждали [11]. Ніщо не заважало королю та князям Антіохії і Триполі наказувати захоплювати генуезькі кораблі [12].
Через великі втрати та високі витрати на їх відновлення воюючим королям, так само як і тамплієрам, повсякчас бракувало коштів. Завдяки видачі Насра — і це, можливо, було не менш важливо [13] — тамплієрам також випала можливість для налагодити дружні стосунки з новим великим візиром Єгипту, що мало бути їм на руку за умов постійної загрози з півночі. Після смерті небезпечного Зенгі правителем Мосула та Алеппо (1146–1174) став іще небезпечніший Нур ад-Дін.
Гнів Гійома Тірського на орден тамплієрів мав, на нашу думку, інші причини. На момент видачі Насра обурення патріарха Єрусалимського орденом госпітальєрів стало настільки великим, що він вирушив до Рима, аби особисто подати там скаргу [14]. Тут також виникає схильність припустити певне перебільшення з боку архієпископа Тірського, проте подорож патріарха до Рима підтверджує його розповідь. Зловживання своїми привілеями, зазіхання на парафіяльні права патріарха та його право на десятину, а також зухвалість, із якою госпітальєри дзвонили у дзвони зі своєї церкви, зведеної в безпосередній близькості до храму Гробу Господнього — причому робили це прямо перед початком патріаршої служби й так голосно, що заглушали її, — налаштували патріарха та інших князів церкви, які постраждали так само, проти госпітальєрів і так само привілейованих тамплієрів. Старий ієрархічний устрій опинився під загрозою, що в обмеженому просторі Єрусалимського королівства відчувалося надто гостро. Кожен намагався відстояти свої права та свої доходи.
Осуд Гійома спрямований проти тамплієрів, а саме через їхню нібито жадібність, проте в цей час орден госпітальєрів видається більшим і небезпечнішим для церковної ієрархії. Великому магістру госпітальєрів вдалося відстояти свої права перед папою Адріаном IV всупереч претензіям патріарха [15].
Андре де Монбар помер після нетривалого перебування на посаді 17 січня 1156 року [16]. У Римі про його смерть станом на 6 квітня того самого року ще не було відомо [17]. Наступником Андре де Монбара став Бертран де Бланшфор.
Автор: Марі Луїза Бульст-Тіле (Marie Luise Bulst-Thiele, 1906–1992) — видатна німецька дослідниця-медієвістка, визнана експертка з історіографії хрестоносного руху та інституційної історії держав Латинського Сходу. Випускниця Гейдельберзького університету, вона присвятила десятиліття текстологічному аналізу середньовічних хартій і хронік. Її фундаментальна просопографічна монографія, видана в Геттінгені, донині залишається взірцевим і найбільш авторитетним джерелом у світовій медієвістиці для верифікації біографічних даних, хронології правління та правового статусу вищого керівництва ордену Храму.
© Bulst-Thiele M. L., 1974
© Бойчук Б.В., український переклад, редагування, 2026
© TEMPLIERS.INFO, 2026
Переклад виконано за виданням: Bulst-Thiele M. L. Sacrae Domus Militiae Templi Hierosolymitani Magistri: Untersuchungen zur Geschichte des Templerordens, 1118/9–1314. Göttingen : Vandenhoeck & Ruprecht, 1974. S. 57–61.
Ілюстрації
Рис. 1. Герб великого магістра тамплієрів Андре де Монбара.
Рис. 2. Генеалогічна таблиця роду де Монбар (за Жаном Рішаром).
Примітки
[1] Willermi Tyrensis archiepiscopi Historia rerum in partibus transmarinis gestarum // Recueil des historiens des croisades. Historiens occidentaux. Paris : Imprimerie impériale, 1844. Tome 1. Partie 2. Lib. XVII, cap. XXVII. P. 803–806 ; Barhebraeus. The Chronography of Gregory Abû’l Faraj, the son of Aaron, the Hebrew physician, commonly known as Bar Hebraeus : being the first part of his political history of the world / translated from the Syriac by E. A. W. Budge. London : Oxford University Press, 1932. Vol. 1. P. 280 ; Monumenta Germaniae Historica. Scriptores (in Folio). Tomus XVI / edidit G. H. Pertz. Hannoverae : Impensis Bibliopolii Aulici Hahniani, 1859. S. 641.
[2] Rerum Gallicarum et Francicarum Scriptores. Tomus decimus quintus / Michel-Jean-Joseph Brial. Paris : Imprimerie Impériale, 1808. S. 540–541: «І не дивуйтеся, що ми посилаємо так мало або майже жодного з братів… О, якби ж то ви і всі брати, що мешкають у заморських землях [тобто в Європі], були з нами!».
[3] Laurent J. Seigneurs de Montbard et seigneurs de Ricey // Mélanges Saint Bernard (24ᵐᵉ Congrès de l’association Bourguignonne des sociétés savantes). Dijon, 1954. S. 9–16, і він же: Cartulaires de l’abbaye de Molesme, ancien diocèse de Langres, 997–1250 : recueil de documents sur le Nord de la Bourgogne et le Midi de la Champagne. Tome 1. Paris : Alphonse Picard et fils, 1907. S. 320ff. ; Richard Jean. Le milieu familial // Bernard de Clairvaux. Paris : Commission d’histoire de l’Ordre de Cîteaux, 1953. S. 1–15; генеалогічна таблиця, за Рішаром:
[4] 1129 року в замку Монбар Бернар, сеньйор Монбара, син сеньйора Ренара († 1120), його сестра Комітісса та її чоловік, а також Андре, дядько згаданого Бернара (майбутній великий магістр), за посередництва святого Бернара та його братів Жерара і Ніварда, підтверджують дарування Пуї-ле-Молем, яке сеньйор Мілон де Монбар, брат Ренара, чернець, зробив монастирю Молем: Laurent J. Cartulaires de l’abbaye de Molesme, ancien diocèse de Langres, 997–1250 : recueil de documents sur le Nord de la Bourgogne et le Midi de la Champagne. Tome 2. Paris : Alphonse Picard et fils, 1911. I nr. 263.
[5] Vita prima Bernardi, Liber V (auctore Gaufrido), 1 // Patrologiae cursus completus. Series Latina / accorante J.-P. Migne. Paris : Garnier Fratres, 1879. Tomus 185. Col. 351: «У той час… пишучи листа до свого дядька Андре, лицаря Храму, якого вважали найміцнішою опорою Єрусалимського краю, серед іншого зазначає…», пор. ep. 288.
[6] Epistola 288 // Patrologiae cursus completus. Series Latina. Tomus 182. Col. 493: «Горе князям нашим. У землі Господній не вчинили вони нічого доброго, а у своїх краях, до яких поспіхом повернулися, чинять неймовірне зло і не вболівають за занепад Йосипа (Амос 6:6). Вони сильні, щоб чинити зло, а чинити добро не здатні. Наше життя хай буде на небесах, куди ми вже линемо розумом і куди згодом попрямуємо тілом. Там, мій Андре, там плід праці твоєї, там твоя нагорода. Під сонцем ти воюєш, але для Того, Хто сидить над сонцем…».
[7] Epistola 288 // Patrologiae cursus completus. Series Latina. Tomus 182. Col. 493: «Я написав королеві, як ти хотів» ; пор. ep. 289, PL 182, col. 494–495.
[8] Epistola 18 // Patrologiae cursus completus. Series Latina. Tomus 196 ; пор. Rassow P. Die Kanzlei St. Bernhards von Clairvaux // Studien und Mitteilungen zur Geschichte des Benediktinerordens und seiner Zweige. 1913. Bd. 34. S. 77. Не забуто й про тілесні потреби друга. Гоше надсилає своєму другові-тамплієру дві шкури з Клерво.
[9] Willelmi Tyrensis Archiepiscopi. Chronicon. Liber XVIII, Caput 9 ; пор. також нижче S. 60, прим. 15. Ibn Ḫallikān. Biographical Dictionary / trans. from the Arabic by Bn Mac Guckin de Slane. Vol. 2. Paris : Oriental Translation Fund of Great Britain and Ireland, 1842. S. 427. Розповідає про долю Насіра, але не згадує тамплієрів. Гійом Тірський у цей час не перебував на Сході.
[10] За перекладом Derenbourg H. // Revue de l’Orient Latin. 1894. Vol. 2. S. 357: «І якби не дія божественної волі щодо Аббаса та його сина, якби не наслідки бунту та невдячності, Аббас мав би шукати застереження в тому, що сталося до нього з аль-Маліком аль-Афдалем Рідваном ібн аль-Валахші. Він був візиром, коли війська повстали проти нього (14 червня 1139 року) за підбурюванням Аль-Хафіза, так само як вони повстали проти Аббаса» ; про взяття в полон, під час якого Аббаса було вбито, S. 354f. ; пор. Usāmah ibn-Munqidh. An Arab-Syrian Gentleman and Warrior in the Period of the Crusades: Memoirs of Usāmah ibn-Munqidh (Kitāb al-Iʿtibār) / trans. from the original manuscript by Philip K. Hitti. New York : Columbia University Press, 1929. S. 55 і 53.
[11] Derenbourg H. // Revue de l’Orient Latin. 1894. Vol. 2. S. 362f. ; Usāmah ibn-Munqidh. An Arab-Syrian Gentleman… S. 61.
[12] Annali Genovesi di Caffaro / ed. L. T. Belgrano. Genova : Tipografia del Istituto Sordo-Muti, 1890. P. 43ff. (Fonti per la storia d’Italia ; Vol. 11) ; Monumenta Germaniae Historica. Scriptores (in Folio). Tomus XVIII / ed. G. H. Pertz. Hannoverae : Impensis Bibliopoli Hahniani, 1863. S. 23f. У листопаді/грудні 1155 року папа Адріан картає за це короля Балдуїна, графа Раймунда Триполійського та князя Рено Антіохійського ; Regesta pontificum romanorum : ab condita ecclesia ad annum post christum natum MCXCVIII. Vol. II / ed. Ph. Jaffé, S. Löwenfeld. Lipsiae : Veit, 1888. P. 102. N. 10107–10110 ; Regesta Regni Hierosolymitani (MXCVII–MCCXCI) / ed. R. Röhricht. Oeniponti : Libraria Academica Wagneriana, 1893. P. 81. N. 312 ; Röhricht R. Geschichte des Königreichs Jerusalem (1100–1291). Innsbruck : Wagner, 1898. S. 285.
[13] Пор. Melville M. La vie des Templiers. Paris : Gallimard, 1951. P. 66 ; Grousset R. Histoire des croisades et du royaume franc de Jérusalem. Tome II : Monarchie franque et monarchie musulmane, l’équilibre. Paris : Plon, 1935. S. 445ff.
[14] Röhricht R. Geschichte des Königreichs Jerusalem… S. 283ff.; Delaville Le Roulx J. Les Hospitaliers en Terre Sainte… S. 55ff.; Riley-Smith J. The Knights of St. John in Jerusalem and Cyprus… S. 398ff.; також великий магістр госпітальєрів був у Римі.
[15] Gerhoch von Reichersperg, De investigatione Antichristi, MGH LL 3, S. 378: «як це стало очевидним у тій суперечці з госпітальєрами…», виступає лише проти госпітальєрів, які, як стверджується, навіть підкупили папу на свою користь, див. також S. 384f. і S. 391: «втрутилися гроші госпітальєрів…»; пор. P. Classen, Gerhoch von Reichersberg, 1960, S. 134. Так само про госпітальєрів висловлюється Іоанн Солсберійський у листі до Жослена, єпископа Солсберійського, The Letters of John of Salisbury / ed. by W. J. Millor, H. E. Butler. London : Nelson, 1955. Vol. 1. Nr. 91 і Polycraticus 7, 21. PL. 199. Col. 692, тоді як тамплієрам, там само, він хоч і ставить у провину зазіхання на права духовенства, але визнає за ними єдиними право вести війну: «які чи не єдині серед людей ведуть законні війни». У цьому праві їм відмовляє Вальтер Мап: Walter Map. De nugis curialium / ed. by M. R. James. Oxford : Clarendon Press, 1914. Dist. 1, c. 20. S. 30; він може розповідати про них як хороше, так і погане, але підсумовує: «Багато хто, мабуть, бреше подібне до вищесказаного про тамплієрів; запитаймо їх самих і повіримо тому, що почуємо. Що вони роблять у Єрусалимі — не знаю; з нами вони живуть досить безневинно». Проте його критика тамплієрів та госпітальєрів, чиїх братів він звинувачує у підкупі папи на Латеранському соборі, c. 23, S. 38f., є малосуттєвою порівняно з тим, що він закидає цистерціанському ордену, c. 24 ff.
[16] Некролог Реймса: за 16 днів до лютневих календ помер брат Андре де Монбар, IV магістр Храму (XVI kal. febr. obiit frater Andreas de Monte Barri, IV magister Templi); Календар: за 16 днів до лютневих календ помер магістр Андре (XVI kal. febr. obiit Andreas magr.), наступне — нерозбірливо.
[17] Мандат Адріана IV від 16 квітня 1156 року: Андре, магістру Господнього Храму… (Hadrianus IV. Mandat vom 16. April 1156: Andree dominici Templi magistro…), підтвердження від CT B 22, Paul Fridolin Kehr. Papsturkunden in Italien. Reiseberichte zur Italia Pontificia // Abhandlungen der Gesellschaft der Wissenschaften zu Göttingen. Philologisch-Historische Klasse. Neue Folge. Berlin : Weidmannsche Buchhandlung, 1926. Bd. 18, Nr. 2. S. 352, nr. 74; пор. P. Cousin. Les débuts de l’ordre des Templiers et Saint Bernard // Mélanges Saint Bernard (24ᵐᵉ Congrès de l’association Bourguignonne des sociétés savantes). Dijon, 1954. S. 47f. Булла Omne datum optimum, яку Анастасій IV наказав видати 17 лютого 1154 року, Revue de l’Orient latin. Paris : Ernest Leroux, 1905/08. Vol. 11. S. 409f., не містить імені великого магістра, яке нотаріус, можливо, забув вписати.
