«Тамплієри залишили два замки — Гастон та Рош-ла-Руссель»: так повідомляє нам автор продовження хроніки Гійома Тірського [1]. І це все, що він розповідає про здачу Гастона — одного з найважливіших укріплень тамплієрів у князівстві Антіохія — у 1268 році мамлюцькому султану Бейбарсу. Інші західні джерела не більш інформативні, за винятком, власне, звіту, написаного самими тамплієрами, що міститься в барселонському рукописі їхнього статуту. Після опису географічного розташування замку, його стратегічного значення для всіх сторін у регіоні та короткої історії з часу передачі Гастона тамплієрам до 1268 року, у цій статті будуть розглянуті основні тогочасні арабські джерела в поєднанні зі статутом тамплієрів та зроблено спробу вказати на важливість цього часто ігнорованого джерела не лише для історії хрестових походів загалом, але й для розуміння самого військово-чернечого ордену.
Гірський хребет Аманус простягається на північ і захід від Антіохії та позначає кордон між Малою Азією та Сирією. На північ від перевалу Белен, або Сирійських воріт, він орієнтований майже з півночі на південь. Хребет вузький, від 20 до 40 км завширшки, і стрімко піднімається з обох боків; кілька вершин сягають 2000 або 3000 м і залишаються вкритими снігом до початку літа, тоді як нижні схили порослі сосновими та дубовими лісами. Із західного боку гори прорізані долинами, але зі східного вони утворюють безперервний бар’єр. На південь від перевалу Белен орієнтація змінюється на північний схід — південний захід, вершини стають нижчими, сягаючи лише 1200–1700 м, а схили — пологішими. Там, де гори підступають до узбережжя, вони відділяють бухту Антіохії від Александретської затоки; на північ від цієї точки розташований Арсуз, який франки називали Порт-Боннель. Приблизно за 20 км на північ від перевалу Белен розташований перевал Хаджар-Шуглан. Перевал Белен забезпечує легший перехід, оскільки гірський хребет тут вужчий, а висота значно нижча за 1000 м. Саме на цьому перевалі, на скелястому виступі, східна сторона якого височіє над рівниною Алеппо, розташована важлива фортеця Баграс, яку франки називали Гастон. Шлях до Антіохії через перевал Хаджар-Шуглан довший, але він забезпечує пряміший шлях до Алеппо. Він також має ту перевагу, що на нього можна було потрапити із заходу, навіть коли Портелла — смуга землі між Аманусом і морем — перебувала в руках ворога. На півдорозі вниз цим перевалом замок Рош-ла-Руссель височів над перехрестям доріг, тоді як фортеця Дарбезак контролювала його східний вхід. Розташування прилеглого замку Рош-Гійом, наскільки мені відомо, досі не ідентифіковано [2].
Єдиний тогочасний західний опис Гастона належить Вільбранду Ольденбурзькому, який відвідав його у 1211 році, коли замок перебував у руках вірмен. Вільбранд повідомляє нам, що Гастон був
«…надзвичайно міцним замком, оточеним трьома міцними мурами з вежами, розташованим у найвіддаленіших горах Вірменії. Він пильно охороняв в’їзди та шляхи до цієї землі… З нього було видно Антіохію, як і з довколишньої місцевості; вона розташована за чотири ліги звідси [3]».
Ми маємо надзвичайно яскравий опис замку, зроблений арабським істориком Імадом ад-Діном, який брав участь в облозі Гастона військами Саладіна у 1188 році. У своїй вишуканій прозі він розповідає:
«Ми побачили його [замок], що височів на неприступній вершині, здіймаючись на нездоланній скелі й торкаючись основою неба… пронизуючи ущелини, він піднімався в гори, хизувався своїми мурами в хмарах, оповитий туманом, невіддільний від хмар, підвішений до сонця та місяця… ніхто б не наважився піднятися туди; той, хто жадав його, не мав можливості дістатися; той, хто підвів на нього очі, не міг затримати погляду [4]».
Однак фортеця не має тих масштабів, яких можна було б очікувати, зважаючи на її історичне значення, оскільки скелястий виступ, на якому вона зведена, обмежує її розміри.
Для контролю над цим регіоном у дванадцятому столітті було створено марку, а у 1130-х роках там утвердилися тамплієри. Торос Вірменський тимчасово захопив замки в середині століття, але був змушений повернути їх ордену; вони перебували в руках тамплієрів, коли Гастон і Дарбезак пали під ударами Саладіна у 1188 році. Пізніше мусульмани залишили Гастон, і він, разом із Порт-Боннелем, був захоплений (імовірно, у 1191 році) Левоном Вірменським, який взявся за встановлення там постійної влади. Він відбудував Гастон, розмістив у ньому залогу, а потім передав його у феод своєму сенешалю Адаму, який володів ним принаймні з 1198 по 1215 рік. Володіння Гастоном значно зміцнило позиції вірмен, оскільки це створювало загрозу як Антіохії, так і Алеппо та відкривало шлях до північної Сирії. Боротьба за володіння фортецею тривала понад двадцять років, поки Левон не захопив Антіохію, після чого Гастон втратив для нього частину свого стратегічного значення. Тоді тамплієри знову зайняли замок і утримували його до 1268 року.
Збереглися три тогочасні або близькі до того часу арабські біографії Бейбарса. По-перше, це праця Ібн Абд аз-Захіра (1223–1292), який був придворним біографом [5]. Скорочена версія, виконана його племінником по материнській лінії Шафі ібн Алі (1252–1330), була завершена, згідно з колофоном, у 1316 році [6]. Біографія, написана Ізз ад-Діном ібн Шаддадом (1217–1285) [7], була створена між 1277 та 1279 роками, невдовзі після смерті султана. На жаль, зберігся лише другий том цієї праці, що містить аннали за період 1271–1277 років. Саме тому я обрала працю Ібн Абд аз-Захіра як основне арабське джерело щодо здачі Гастона у 1268 році. Крім того, я вивчила повідомлення пізніших арабських істориків, а саме Абу-ль-Фіди (1273–1331) [8], Ібн аль-Фурата (1334–1405) [9], аль-Макрізі (1364–1442) [10] та аль-Айні (1360–1451) [11].
Ібн Абд аз-Захір розповідає нам:
«…султан захопив Антакію [Антіохію], Даркуш та інші замки, і в тому регіоні залишився лише Баграс. Його мешканці, тамплієри, відчули загрозу, особливо після відвоювання Сіса, і згодом покинули це місце. Емір Шамс ад-Дін Ак-Сункур… заволодів ним у суботу, 13-го дня місяця Рамадану, і знайшов там лише стару жінку. Фортеця була міцно укріплена й добре споряджена, і вона стала частиною ісламських володінь без жодних труднощів [12]».
Розповідь Абу-ль-Фіди менш детальна, але загалом повторює версію аз-Захіра. До того ж нам повідомляють, що «залога відступила у великому поспіху». Аль-Макрізі не надає нової інформації, тоді як аль-Айні порівнює цей інцидент на користь султана з невдалою семимісячною облогою сина Саладіна, аль-Маліка аз-Захіра Газі, та армії Алеппо. Його опис завершується панегіриком:
«…Бейбарс заволодів ним легко і без потреби розпочинати облогу. Султан зайняв ще багато фортець і замків, після чого повернувся до своїх володінь, оповитий славою і тріумфом [13]».
Нашим джерелом з боку тамплієрів щодо здачі Гастона є каталонський рукопис статуту ордену — неповна версія, що зберігається в Архіві Арагонської Корони в Барселоні і яку Делавіль ле Руль датує останніми роками тринадцятого століття [14]. Він припускає, що цей примірник, імовірно, використовувався магістрами тамплієрів в Арагоні та Каталонії, оскільки доступ до копій мали лише вищі посадові особи ордену, а сторінки, що стосуються процедури прийняття брата, є більш зношеними за інші; це вказує на те, що магістр звертався до них під час церемоній прийняття. У своєму первісному вигляді документ, найімовірніше, містив також «Первісний статут» та «Ієрархічні статути», хоча частина, що дійшла до нас, складається лише з деяких процедур проведення рядових капітулів, детальних відомостей про покаяння та прийняття до ордену брата-некомбатанта.
Найбільший інтерес зосереджено саме в другому розділі, оскільки приклади порушень статуту та відповідні покарання за них суттєво відрізняються від тих, що наведені у французьких рукописах. Здача Гастона — лише один із прикладів, включених до барселонського рукопису, але відсутніх у паризькому та римському списках. Розповідь займає чотири фоліо [15], причому приблизно дві третини сторінок є нерозбірливими. Можна сказати, що розповідь складається з двох частин: власне подій здачі та їхніх наслідків для причетних братів. Нам повідомляють, що події відбувалися в той час, коли Геран де Созе був командором Антіохійської землі. Коли до нього дійшла звістка, що Бейбарс зі своїм військом прямує до Антіохії, Геран попросив магістра відправити до Гастона людей та «інші речі», необхідні для утримання замку. Бейбарс захопив Антіохію за два дні, і брати в Гастоні впали у відчай, не знаючи, що робити, оскільки не мали зброї для оборони. Потім, поки брати обідали, один із них на ім’я Гі де Белен взяв ключі від замку, поїхав до Бейбарса і запропонував їх йому, заявивши, що брати хочуть здатися. Почувши це, султан послав за великою кількістю людей, і згодом брати сказали своєму командору, що не вірять у можливість захистити замок. Командор наполягав, що оборонятиметься якнайкраще, але хоча брати погодилися виконувати його наказ, сержанти заявили, що підуть, бо не бажають помирати. Зрештою інші брати та командор погодилися: оскільки вони не мали зброї, магістр не міг їм допомогти, а султан знав про їхнє становище, — буде краще відступити до Рош-Гійом, іншого їхнього замку неподалік, забравши із собою все, що зможуть, і знищивши решту. Саме так вони зрештою і вчинили, за винятком того, що, як свідчить статут, вони знищили не все, що залишили. Тим часом магістр, почувши про падіння Антіохії, розумів, що брати не зможуть захистити Гастон, а він не зможе надіслати допомогу. Замість цього він відправив посланця, брата Пелесторта, щоб той зібрав братів разом, якщо вони вже здалися і покинули Гастон, а якщо ні — наказав їм здати замок і вирушити до Рош-Гійом, забравши із собою те, що зможуть, і знищивши те, чого не зможуть взяти. Звісно, коли брат Пелесторт дістався Гастона, він виявив, що брати вже здали його і пішли.
Згодом командор і брати Гастона вирушили до Акри, головної резиденції тамплієрів, щоб звітувати про здачу замку без дозволу. Це спричинило розбіжності серед братів під час визначення відповідного покарання. Дехто виступав за їхнє виключення з ордену, оскільки вони здали прикордонну фортецю без згоди магістра та конвенту; інші ж вважали таке рішення недоречним, бо брати діяли згідно з рішенням власного конвенту, хоча й здали її до фактичного отримання вказівки магістра. Зрештою, їм дозволили залишитися в ордені через ці обставини, а також тому, що подібна ситуація була прецедентом. Проте, оскільки вони знищили в замку не все, було запропоновано позбавити їх габітів на рік і один день — це друге за суворістю покарання після виключення. Магістр повідомив конвент про цю пропозицію, і брати погодилися з нею.
Отже, власний звіт тамплієрів, хоча й надає нам інформацію «зсередини», у загальних рисах підтверджує свідчення арабських джерел, які ми вивчали. Усі вони сходяться на тому, що Бейбарс заволодів замком без труднощів, що тамплієри покинули його поспіхом і що вони знищили не все майно, залишене у фортеці. Ця історія також порушує цікаві питання щодо системи розгляду порушень статуту в ордені.
Барселонський рукопис містить постанову, покликану надати вказівки саме щодо таких інцидентів, як той, що стався в Гастоні: «І кожен, хто здасть замок на прикордонних землях без дозволу, не може залишатися в домі» [16]. Іншими словами, покаранням мало бути виключення з ордену без можливості повторного прийняття. Справа Гастона була суперечливою через те, що місцевий командор віддав той самий наказ, що й магістр, але фактично випередив його, здавши замок до того, як прибув посланець і оголосив ці вказівки.
Дискусія в Акрі є одним із кількох прикладів, що демонструють обговорення старійшинами ордену складних питань дисципліни. Французький текст статуту передбачає наступне:
«…брати Храму мають знати: коли будь-яка провина виноситься на розгляд капітулу, і ця провина стосується позбавлення габіту, або є новою чи тяжкою, або ж такою, що брати не впевнені, як саме їм чинити, — вони мають відкласти винесення вироку доти, доки справу не буде представлено магістрові або іншому гідному братові дому, який має повноваження та знання, щоб розв’язати її… [17]».
Насправді у статуті робиться значний акцент на думці старійшин ордену щодо винесення вироку; усталений звичай та пам’ять відігравали важливу роль у формуванні тих розділів статуту, що стосувалися покаяння. Підтримання дисципліни було надзвичайно важливим для ордену, оскільки саме застосування монастирської дисципліни на полі бою робило тамплієрів неоціненними для хрестоносних армій Заходу. Проте пом’якшувальні обставини завжди бралися до уваги, і якщо брат загалом мав хорошу поведінку, його судили менш суворо, ніж постійного порушника, навіть якщо його провина була серйознішою.
Під час прийняття брата запитували: «Чи обіцяєш ти… перед Богом і Пресвятою Дівою Марією, що до кінця свого життя ти допомагатимеш завойовувати своєю силою та міццю, які дав тобі Господь, Святу Землю Єрусалимську; і що ти допомагатимеш в міру своїх сил берегти та захищати те, чим володіють християни?» [18].
У 1188 році Гастон витримав кількатижневу облогу, аж доки війська Саладіна не почали втрачати надію. Тамплієри добре обороняли замок, і Імад ад-Дін повідомляє нам: «покора цих непокірних людей здивувала нас: вони здали його, хоча ревно оберігали замок навіть від сонця, що проникало всередину» [19]. Вісімдесят років по тому один тамплієр занепав духом і запропонував ключі від замку Бейбарсу ще до того, як султан зробив спробу його захопити. Згідно зі статутом, лише після цього він послав за великою кількістю людей, а сержанти погрожували піти, «бо не бажали помирати». Командор, попри своє бажання обороняти замок відповідно до обітниць, мусив поступитися тиску сержантів і відступити.
Замок Гастон, очевидно, був першим важливим порубіжним володінням тамплієрів, ще до Гази, яку їм передали у 1149 році. Його стратегічне значення підтверджується тривалою та запеклою боротьбою, яку вони вели за нього проти Левона Вірменського. Проте у 1260-х роках ситуація на Сході була надзвичайно складною, і до Заходу неодноразово зверталися по допомогу. Очевидно, що у 1268 році бойовий дух перебував у глибокому занепаді, що можна принаймні частково пояснити нещодавнім падінням Антіохії. Це було перше сирійське місто, захоплене християнами у 1098 році, і вони безперервно утримували його протягом 170 років. Тож не дивно, що ця подія занурила братів у пригнічення або навіть відчай. Якщо мамлюцький султан так легко захопив настільки важливе місто, як Антіохія, то як можна було очікувати, що вони вистоять проти нього? Вони не мали зброї, а магістр не мав змоги надіслати підкріплення з Акри.
Таким чином, епізод зі здачею Гастона демонструє цінність цього джерела тамплієрів як доповнення до хронік. Там, де західні хроніки надають лише мінімум інформації, статут тамплієрів містить не тільки детальний опис здачі, а й дає можливість зазирнути у процедури винесення вироків та покарання братів, які порушили встановлені правила.
Автор: Джуді Аптон-Ворд — британська дослідниця, фахівець із військово-чернечих орденів та медієвістики. Найбільш відома завдяки академічному перекладу та коментуванню Статуту тамплієрів («The Rule of the Templars»), що став фундаментальним ресурсом для англомовних істориків. Її наукові інтереси охоплюють інституційну історію ордену тамплієрів, розвиток його законодавства та аналіз військових кампаній на Латинському Сході. Авторка численних праць, опублікованих у профільній серії «The Military Orders».
© Upton-Ward J., 1994
© Бойчук Б.В., український переклад, редагування, 2026
© TEMPLIERS.INFO, 2026
Переклад виконано за виданням: Upton-Ward J. The Surrender of Gaston and the Rule of the Templars. The Military Orders. Volume 1: Fighting for the Faith and Caring for the Sick / ed. by M. Barber. Aldershot : Variorum, 1994. P. 179–188.
Ілюстрації
Рис. 1. Карта стратегічного розташування Гастона та сусідніх замків.
Рис. 2. План замку Гастон. З праці: Lawrence A. W. The Castle of Baghras // The Cilician Kingdom of Armenia / ed. T. S. R. Boase. Edinburgh : Scottish Academic Press, 1978. P. 48.
Рис. 3. Підйом до Гастона зі сходу (реконструкція фото за допомогою ШІ).
Рис. 4. Галерейна зала, вигляд із півночі (реконструкція фото за допомогою ШІ).
Рис. 5. Зала та бойові майданчики, вигляд із південного сходу (реконструкція фото за допомогою ШІ).
Примітки
[1] L’Estoire de Eracles Empereur et la Conqueste de la Terre d’Outremer // Recueil des Historiens des Croisades. Historiens occidentaux. Paris : Imprimerie Royale, 1859. Vol. 2. P. 457.
[2] Географічний опис запозичено з: Cahen C. La Syrie du Nord au temps des Croisades et la principauté franque d’Antioche. Paris : P. Geuthner, 1940. P. 140–145; Riley-Smith J. The Templars and the Teutonic Knights in Cilician Armenia // The Cilician Kingdom of Armenia / ed. by T. S. R. Boase. Edinburgh : Scottish Academic Press, 1978. P. 92.
[3] Peregrinatores / ed. J. C. M. Laurent. P. 174, цит. за: Lawrence A. W. The Castle of Baghras // The Cilician Kingdom of Armenia / ed. by T. S. R. Boase. Edinburgh : Scottish Academic Press, 1978. P. 45.
[4] Imad ad-Din al-Isfahani. Conquête de la Syrie et de la Palestine par Saladin / trans. H. Massé. Paris : Documents relatifs à l’histoire des croisades, 1972. P. 142 (мій переклад — Дж. А.-В.).
[5] Ibn ‘Abd al-Zahir. Al-Rawd al-zāhir fi sirat al-Malik al-Zāhir / ed. ‘Abd al-’Aziz al-Khuwaytir. Riyad, 1976.
[6] Shafi b. ‘Ali. Kitāb husn al-manāqib al-sirriyya al-muntaza‘a min al-sira al-Zahiriyya / ed. ‘Abd al-’Aziz b. ‘Abdallāh al-Khuwaytir. Riyad, 1976.
[7] Edirne. Selimiye ms 2306.
[8] Abu’l-Fida. Annales // Recueil des Historiens des Croisades. Historiens orientaux. Paris : Imprimerie Nationale, 1872. T. 1. P. 152.
[9] Ibn al-Furat. Tarikh al-Duwal wa’l-Muluk / trans. U. Lyons, M. C. Lyons // Ayyubids, Mamlukes and Crusaders: Selections from the Tarikh al-Duwal wa’l-Muluk of Ibn al-Furat / ed. J. S. C. Riley-Smith. Cambridge : W. Heffer & Sons, 1971. Vol. 2. P. 127.
[10] Al-Maqrizi. Histoire des Sultans Mamlouks de l’Égypte / trans. M. Quatremère. Paris : Oriental Translation Fund of Great Britain and Ireland, 1837. T. 1, 2. P. 56.
[11] Recueil des Historiens des Croisades. Historiens orientaux. T. 2. P. 234–235.
[12] Ibn ‘Abd al-Zahir. Al-Rawd al-zāhir… P. 325–327. Автор висловлює вдячність доктору Кемалю Чічеку з Трабзонського університету (Туреччина) за переклад цього уривка.
[13] Recueil des Historiens des Croisades. Historiens orientaux. T. 2. P. 235.
[14] Delaville le Roulx J. Un nouveau manuscrit de la Règle du Temple // Annuaire-Bulletin de la Société de l’Histoire de France. 1889. Vol. 26, № 2. P. 185–214.
[15] Archivo de la Corona de Aragón, Barcelona. Cartas Reales. Ms. 344. Fols 53a–57b.
[16] Ibid., fol. 35.
[17] The Rule of the Templars / trans. J. M. Upton-Ward. Woodbridge : Boydell Press, 1992. § 527. P. 140–141.
[18] Ibid. § 676. P. 174.
[19] Imad ad-Din al-Isfahani. Conquête de la Syrie… P. 143.
