У цій невеликій роботі ми не будемо торкатися спорядження магістра, балі та інших командорів ордену тамплієрів. Нас насамперед цікавлять комплекти одягу та спорядження простого брата лицаря та брата сержанта – як самі найпоширеніші комплекти в ордені.
Крім зображень, у цій роботі були використані такі джерела:
1. Латинський статут ордену тамплієрів у оригіналі та у перекладі.
2. Французький статут ордену тамплієрів під редакцією Анрі де Кюрзона викладений сучасною французькою мовою [1].
3. Французький статут ордену тамплієрів під редакцією Джудіт Аптон-Вард [2] у перекладі російською мовою [3].
Насамперед хочемо зазначить, що Французький статут – це французька редакція Латинського статуту, що є компіляція яка створена на основі трьох рукописів статутів, що належали французьким Домам ордену тамплієрів. Деякі статті у цих рукописах відрізнялися одна від одної, хоча б через те, що записи були сформовані у різних місцевостях, з різними звичаями, історією та прецедентною базою, але всі вони містили в собі статті Латинського статуту, перекладені з латинської мови.
Існує ще Арагонський статут тамплієрів [4], якого ми в цій роботі зовсім не торкалися, і який в деталях досить сильно відрізняється від французької редакції.
Самі тамплієри словом «статут» іменували лише Латинський статут, затверджений на соборі в Труа в 1129 р.[5], і який за весь час майже не зазнав змін. Французьку редакцію Латинського статуту (зі змінами та доповненнями) було заведено іменувати «Звід правил, звичаїв та установлень Дому ордену Храму [6] в такій області» або просто «Звід».
Важливим є факт, що всі відомі нам французькі редакції «Зводу», які ми називаємо загальною назвою «Французький статут тамплієрів» відносяться приблизно до 1270-1280-х рр., причому складалися вони майже безперервно приблизно з 1140-х рр. Звідси можна зробити висновок, що ці тексти найбільш адекватно відображали ситуацію в ордені приблизно до кінця XIII ст.
Одяг та військове спорядження брата лицаря
Спочатку розглянемо Латинський статут, його 72 статті. Слід зазначити, що у Латинському статуті братів сержантів відрізняють від братів лицарів лише кольором одягу та плащів (чорний чи коричневий, на відміну від білого для лицарів).
Латинський статут рекомендує, щоб весь одяг братів був одного кольору – білого, чорного чи бурого. Лицарям суворо наказано носити білий одяг, якщо його можна знайти, або принаймні суворо обов’язкові білі плащі. Також рекомендовано не ускладнювати одяг та його елементи, носити прості речі «як носять у миру конюші». Так само було наказано суворо стежити за наявністю білого одягу тільки у братів лицарів і не допускати носіння білих одеж і, особливо, плащів, сержантами та зброєносцями Дому, а також стежити за належним розміром одягу братів.
Було заборонено носіння будь-якого хутра, за винятком овечого, а також, без особливого дозволу магістра, чернечих ряс та чернечої «сумки паломника» (для збору милостинь) як тих, що не відповідають військовому статусу. Крім цього, Латинським статутом суворо заборонялися черевики з довгими шнурками й довгими носами, на зразок пізніших пуленів, що якраз увійшли в моду приблизно у 20-ті рр. XII ст. Це, мабуть, було пов’язано з чернечою забороною на всякого роду «модничання», що йде ще з часів Клюнійської реформи, а так само, і швидше за все, суто практичними міркуваннями – прискоренням процесу взування у разі тривоги та полегшенням пішого пересування й бігу. Ці статті були збережені й у французькій редакції.
Також наказувалося зафарбовувати золото і срібло на вуздечках, ременях, стременах і шпорах, якщо воно там є і не потемніло з часом, проте з прикрашеним новим спорядженням можна чинити на розсуд магістра. Заборонено носити чохли на списах і щитах – мабуть, для прискорення доступу до зброї при раптових нападах, дуже частих в умовах Утремеру. Ці статті також є у французькій редакції.
Також братам наказувалося прибирати волосся так, щоб воно не заважало дивитися, а також відрощувати вуса і бороду, але не надмірно, щоб не викликати глузування.
Червоний «тамплієрський» хрест у Латинському статуті не згадується через появу такого хреста лише за часи Папи Римського Євгена III (1145-1153) [7].
Тепер розглянемо статті розділу «Основний статут» зведеного Французького статуту (він же Звід). Слід зазначити, що варіант «Основного статуту» опублікований Анрі де Кюрзоном, дещо відрізняється за змістом від варіанту опублікованого Джудіт Аптон-Вард, хоча обидва містять однакову кількість статей – 76. Проаналізувавши обидва тексти, ми дійшли висновку, що текст Кюрзона ближче до латинського оригіналу. Очевидно, Кюрзонт та Аптон-Вард використовували різні французькі редакції статуту [8]. Інших розумних пояснень досить значної розбіжності змісту цих текстів ми не маємо. Обидва варіанти Французького статуту містять однакому кількість статей – 686.
Розділ «Основний статут» повторює статті Латинського статуту про плащі: для лицарів білі, а для сержантів та зброєносців коричневі (точніше, бурі) та чорні. Так само повторюється стаття про одноманітний одяг братів [9]. Однак, у Французькому статуті, на відміну від Латинського, вже дозволялося використовувати хутро в одязі та для ковдр, проте виключно овчину чи каракуль. Ще одним нововведенням був дозвіл контингенту ордену, розташованому в Утремері, носити влітку, від Великодня до Дня всіх святих, лляні котти – у зв’язку з погодними умовами, тобто надмірною спекою та вологістю, щоб уникнути теплових ударів. Однак, лляна котта давалася на прохання брата «з милості, а не як право», тобто, мабуть, у її видачі цілком могли і відмовити у певних випадках.
У Зводі також повторені статті Латинського статуту про черевики, золото та срібло на спорядженні, уточнено, що черевики повинні легко вдягатися та зніматися. Повторена стаття про те, щоб стежили за тим, як сидить одяг на братах, щоб все підходило їм за розміром, «щоб не викликати глузування». Повторена стаття про те, що якщо хтось вимагає найкраще [10], то нехай він отримає навпаки, найгірше. Звісно ж, що це становище давало досить плідний ґрунт для свого роду «дідівщини», типової для відносно тісних закритих колективів.
З’явилася нова стаття про зачіску – уточнено, що волосся не повинно бути надмірно довгим і наказано стежити за тим, щоб у братів була вистрижена тонзура, яка до того раніше не згадувалась. Ще було наказано, щоб борода та вуса були у всіх підстрижені однаково. У англійському виданні Аптон-Вард, і лише в ньому, зустрічається стаття в якій разом із забороною носіння довгого волосся згадується і заборонена на носіння надмірно довгих плащів.
Постільна білизна включала: сінник [11], подушку та ковдру, при цьому той, хто не мав перелічених речей, міг використовувати як постільне приладдя попону. Дозволялося у будь-який час використовувати принаймні м’яку подушку та лляну ковдру. Спати належало одягненими – у бре, камізу (підперезані «м’яким» поясом) і шосах [12] – швидше за все це було встановлено, по-перше, для прискорення підйому по тривозі, а по-друге, як традиційна стаття чернечих статутів – щоб не вводити в спокусу содомського гріха, бо гомосексуальні зв’язки були (та й залишаються) досить частим явищем закритих одностатевих колективів – починаючи з в’язниць і закінчуючи монастирями.
Була повторена заборона Латинського статуту на носіння чохлів на щитах і списах – як ми писали вище, мабуть, через прагнення завжди тримати зброю напоготові.
Також заборонено без дозволу «магістра або того, хто може його [дозвіл] дати» мати замок або запор на мішку (або торбі – «sac», швидше за все, під «замком» тут мається на увазі щось на зразок пломби) і скрині («malle») для особистих речей.
Цікава стаття про торби для їжі – тобто «сухарні торби». Це нововведена стаття наказувала, що виготовляти зазначені торби слід з профінеля, тоді як робити їх з льону або вовни заборонялося. Мабуть, профінель являв собою спеціальну тканину [13]. Далі в тексті сама торба з такого матеріалу називається профінелем. Ця стаття є лише у редакції Аптон-Вард, у Кюрзона статті немає, зустрічається тільки слово «профінель» (profinel) як позначення торби або мішка (мабуть, для їжі). У всякому разі, заборонено носити в ньому кольчугу, наплічники і сюрко.
Далі перейдемо до розділу «Ієрархічні статті» Французького статуту. Тут ми будемо спиратимемося виключно на редакцію Анрі де Кюрзона, оскільки наявний у нашому розпорядженні російський переклад редакції Аптон-Вард вкрай незадовільний щодо термінології.
Отже, братові лицарю належить мати зі зброї: обер (гауберк) [14], кольчужні шоси (кольчужні панчохи), топфхельм [15], шапель-де-фер [16], меч, щит, спис, турецьку булаву [17], військове сюрко [18], наплічники – «еполети» [19], «військові черевики» [20], три ножі – «бойовий» (кинджал), ніж для хліба та складаний, або малий, ніж, далі в тексті званий також англійським або антіохійським [21].
Важливо відзначити, що військове сюрко брата лицаря мало бути абсолютно білим, всупереч поширеній помилці, коли на сюрко поміщають хрест [22].
З білизни брату лицарю передбачені покривала для коней [23], дві камізи, двоє бре і дві пари шосів, маленький пояс, який брати повинні носити поверх каміз – мабуть, мається на увазі, що камізу слід заправляти в бре, які й підперезані вузьким тканинним пояском, підтвердження чого ми можемо бачити на мініатюрах та скульптурах, що зображають людей у спідньому.
З верхнього одягу у кожного брата лицаря має бути сюрко з розрізами спереду і ззаду (для зручності посадки верхи), хутряний пелісон [24], два білі плащі-манто [25] на ліве плече яких нашивався невеликий червоний хрест. Ще з одягу слід мати один шап [26], на який, як й імовірно на гарнаш, ніколи не нашивався червоний орденський хрест, котта і шкіряний ремінь для підперізування.
З постільних речей видавався сінник, ковдра (лляна), подушка (але могло бути і щось інше, на вибір келаря [27]), а так само могло бути видано покривало [28] – чорне, біле або смугасте, для того, щоб покривати ліжко або кольчугу під час їзди (явно східна звичка).
З головних уборів видавалося два капелюхи – простий [29] та з фетру («feutre»). У розділі «Повсякденне життя» Французького статуту як головний убір ще згадується чепець [30], на який обов’язково треба було одягати капелюх, без нього не можна було з’являтися ніде, а зняти його можна було тільки на ніч і під час капітулу (на капітулі його дозволялося залишити тільки якщо брат був лисий). Оскільки чепець не згадується у списку обов’язково спорядження, припускаємо, що його носіння було обов’язковою деталлю тогочасного гардероба.
З похідного спорядження братові лицарю належить мати дві невеликі сумки (одна для постільних речей, одна для військового сюрко та наплічників – «еполетів») і мішок зі шкіряної або залізної сітки для транспортування кольчуги. Так само брат лицар може мати невелику (швидше за все, індивідуальну) скатертину для їжі та рушник для вмивання, підстилку [31] для просіювання ячменю, яким годували коней, і попону для коня [32], при цьому, якщо у брата є килимок, попону йому не дадуть [33].
З похідного кухонного приладдя та кінського спорядження брат лицар мав котел для приготування їжі, мірку для ячменю, з особливого дозволу сокиру та млин для зерна [34], сідельні сумки з розрахунку дві для зброєносців і одна для самого брата лицаря, два келиха [35] дві фляги, один повід [36], попругу [37], одну миску з рогу та одну ложку.
Також братові лицарю передбачені круглий намет-гребельєр («grebeleure») і наметовий стовп [38]. Наявність шпор, сідл і стремен передбачалося як само собою зрозуміле, і тому ці предмети не позначені в списку спорядження, що належать, однак вони неодноразово згадуються в тексті Зводу.
Були строго заборонені до носіння шаперони [39] та рукавички. Проте, рукавички дозволялося носити сержантам-мулярам (захисні робочі рукавиці) під час роботи та братам капеланам під час церковної служби (літургічні рукавички, які належить носити католицькому священику).
Кіраси, гамбезони та акетони [40], швидше за все, проходили розрядом «дрібного недорогого майна», принаймні жоден із перелічених предметів жодного разу не згаданий ні в Латинському статуті, ні у Зводі.
Одяг та військове спорядження брата сержанта
Насамперед, брати сержанти зовні відрізнялися від братів лицарів кольором одягу – ще Латинським статутом було встановлено чорний чи коричневий колір плащів та одягу у братів сержантів. Французький статут повторює цю статтю: військове сюрко брата сержанта має бути чорного кольору, а плащ – чорного чи бурого.
Другою відмінністю братів сержантів був червоний хрест, який вони носили не тільки на лівому плечі плащів, але також на грудях та спині військового сюрко.
Спорядження їх було таким само, як у братів лицарів (тільки дотримувалися колірні відмінності), єдине, вини не мали спорядження для коней, намета-гребельєр і котла.
З озброєння братам сержантам належить мати обержон (гаубержон) [41], «половинні» кольчужні шоси зі шнурівкою ззаду [42], на відміну від лицарських повних кольчужних шосів, та шапель-де-фер. Все перелічене озброєння сержанти отримували від ордену, решту ж вони, мабуть, повинні були мати своє – тобто надати його вступаючи до ордену [43].
Деякі подробиці носіння одягу та використання спорядження
Статті, що стосуються поведінки, повсякденного життя, покарань тощо, поширюються на всіх братів – капеланів, лицарів, сержантів. Тому, коли необхідно було вказати, що стаття стосується братів певної категорії, у тексті обов’язково вказувалося, кого саме стосується ця стаття.
Братам ордену наказувалося завжди ходити повністю одягненими – у бре, камізу, шоси, котту, у якості верхнього одягу використовувалося щось одне – або плащ [44], або гарнаш [45], або сюрко. У поході брати носили шап (просторий дорожній плащ).
У якості одного із найсерйозніших покарань використовувалося позбавлення плаща – у покараного брата вилучався плащ-манто, і він міг носити лише шап.
© Часовитин Д.В., 2006
© Бойчук Б.В., український переклад, редагування, 2024
© TEMPLIERS.INFO, 2024
Ілюстрації
Рис. 1. Військове спорядження брата лицаря ордену тамплієрів, XIII ст.
Рис. 2. Військове спорядження брата сержанта ордену тамплієрів, XIII ст.
Примітки
1. La Règle du Temple publiée pour la Société de l’histoire de France par Henri de Curzon. Paris: Librairie Renouard, 1886.
2. The rule of the Templars: the French text of the Rule of the Order of the Knights Templar / translated and introduced by J.M. Upton-Ward. Woodbridge, Suffolk, UK; Rochester, NY, USA : Boydell Press, 1992.
3. Аптон-Вард Дж. Текст Французского Устава Ордена Рыцарей Тамплиеров / пер. с англ. П. Румянцева, В. Котеневой; ред. Б. Бойчук, Р. Крылдаков. – [2002?]. Головний недолік російського перекладу Французького статуту, це помилки та неточності у термінах одягу та озброєння.
4. The Catalan Rule of the Templars: A Critical Edition and English Translation from Barcelona, Archivo de la Corona de Aragón, Cartas Reales, MS 3344 / translated by J.M. Upton-Ward. Woodbridge, 2003. Зокрема, в арагонській редакції є стаття проти надмірного винопиття.
5. Раніше помилково датою проведення собору в Труа вважався січень 1128 року. Причиною помилки було те, що в середньовіччі у Франції рік починався з 25 березня, тому місяць січень випадав на кінець 1128 року (за березневим стилем), а за січневим стилем (сучасним) рік починається з 1 січня, тому січень припадає на початок 1129 року.
6. Ще одна назва ордену тамплієрів – «Орден Храму», на честь Храму Соломона (Templum Salomonis) в Єрусалимі, на місці якого була заснована резиденція ордену тамплієрів. Повна назва ордену тамплієрів – «Бідні лицарі Христа та Храму Соломона» (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici).
7. Ймовірно, це сталося за магістерства Робера де Краона на Генеральному капітулі ордену тамплієрів у Парижі 27 квітня 1147 р. у присутності Папи Римського та короля Франції.
8. Нагадуємо, що до нас дійшло три варіанти французької редакції Латинського статуту.
9. Гійом Тірський повідомляє, що спочатку тамплієри носили світський одяг, який їм давали як милостиню.
10. Порівняно з латинським варіантом, у його французькому перекладі йдеться про вимогу «кращого плаща» – можливо, ідіома.
11. Матрац, набитий сіном або соломою.
12. У російському перекладі Французького статуту під редакцією Аптон-Вард – «у черевиках», однак це є помилкою – у тексті редакції Кюрзона вказані саме «у шосах».
13. Швидше за все, з волокон рослинного походження, не виключено, що коноплі. Дж. Аптон-Вард припускає, що це міг бути свого роду сітчастий мішок із шнура або кольчужного плетіння, що нам особисто видається сумнівним. Цілком можливий це неточний переклад французького слова «profitable» – вигідний.
14. Кольчуга довжиною до коліна або нижче середини берда, з приплетеним кольчужним капюшоном, довгими рукавами й рукавицями. Кольчужний капюшон міг йти окремо.
15. Закритий конусоподібний шолом для кавалерійського бою.
16. Відкритий шолом часто використовувався як лицарями, так і сержантами.
17. Швидше за все, так називався традиційний пірнач.
18. У тексті Зводу використовуються терміни «cotte d’armes» (гербова котта) та «jupeaus d’armer» (військовий жіппон, дуплет). Таке сюрко могло носитися і замість звичайного.
19. «Les espalières». У російськомовному перекладі Аптон-Вард наплічники чомусь мутували в гамбезон.
20. «Les souliers d’arme», ймовірно, якась модель взуття, що найчастіше використовувалася військовими. Викликає асоціації із сучасними армійськими «берцями».
21. «Canif», існують справжні екземпляри таких ножів, знайдені в ході археологічних розкопок в Лондоні. Цілком можливо, що це звичайна бритва.
22. Безумовно, брат лицар міг розмістити хрест на своєму сюрко, але це було «нестатутною» модою, і за це могли покарати.
23. «Des couvertures de chevaux», мабуть – чепраки.
24. «Pelisse couverte», далі в тексті Зводу як синонім використовується слово «garnache» – «гарнаш» – мабуть, це один і той же вид одягу.
25. «Manteau», один на підкладці, інший без неї – літній.
26. «Chape», просторий дорожній плащ, позбавлений капюшона. Зазвичай використовується священиками під час церковної служби і відомий під латинською назвою «пенула».
27. Келар монастиря (доглядач одеж) відповідав за видачу орденського одягу та постільних речей (крім вовняних ковдр), розподіляв дари, зроблені ордену.
28. «Carpite» – старофр., дослівно – «килим, товсте сукно» від пізньолат. «carpita» – «товста груба вовняна тканина». Швидше за все, щось на зразок тонкого килима.
29. «Сhapeau de bonnet», дослівно – «капелюх як ковпак». Далі в тексті використовується словосполучення «бавовняний капелюх» – «chapeau de coton».
30. «Coife» – койф, або чепець.
31. Знову використовується термін «carpite» – тут може бути справжній невеликий килимок.
32. «Chemise pour couvrir les chevaux», буквально «сорочка для покриття коней» – такий «чохол» для коня, який ми часто бачимо на зображеннях.
33. Мабуть, килимок мав подвійне призначення – можливо, їм також можна було накривати коня. А можливо, що «carpite» у першому і другому випадках – це один і той самий предмет.
34. Що цікаво, якщо тамплієр переїжджав з однієї провінції в іншу для перевезення млина та сокири йому необхідно було отримати дозвіл.
35. «Hanaps», дослівно – «ханапи», середньовічні великі келихи з металу.
36. Або вуздечку, «longe», дослівно – «лонжа».
37. «Sangle à boucle», дослівно – «ремінь з пряжкою».
38. «Chevallet», дослівно – «підставка».
39. «Chaperon» – середньовічний головний убір.
40. Куртка з безлічі шарів тканини чи шкіри, набита клоччям, ватою чи кінським волоссям, яку одягали під обладунок або замість нього.
41. Коротка кольчуга з короткими рукавами та без капюшона.
42. «Les chausses de fer sans avant-pied», дослівно – «залізні шоси без передньої частини стопи». У російському перекладі Аптон-Вард такі шоси перекладають як «кольчужні панчохи без стоп» або взагалі «кольчужні панчохи без гомілок».
43. Швидше за все, все необхідне все ж таки видавав орден принаймні, судячи з деяких текстів того часу – наприклад, списків озброєння та спорядження, що закупали для себе тамплієри.
44. Що рекомендувалося робити завжди, коли це можливо, оскільки саме плащ був символом належності до ордену тамплієрів.
45. Широкий верхній одяг з капюшоном та короткими рукавами у вигляді пелерини, з розрізами збоку.
