Після смерті Жерара де Рідфор орден тамплієрів був настільки ослаблений, що місце магістра залишалося вільним впродовж вісімнадцяти місяців. З прибуттям нового хрестового походу 1191 року лицарі обрали магістром «дворянина, який був із Дому і звався брат Робер де Сабле», – друга Річарда I короля Англії. Він приніс обітницю тамплієра під час свого перебування під стінами Акри, можливо, до постригу він уже був орденським побратимом.
Робер де Сабле вперше згадується як адмірал англійського флоту на півдні Італії, в Мессіні, куди з Везле, першого місця збору хрестоносців, прибули англійські війська. Сеньйор Сабле та герцог Бургундії були посередниками у конфлікті між Річардом I та Танкредом I королем Сицилії з приводу спадку королівської удови Іоанни Плантагенет, дружини короля Сицилії Вільгельма ІІ Доброго і сестри Річарда.
Англійський і французький королі, Річард I та Філіп II Август, глибока ворожнеча яких вже загострилася, провели зиму на Сицилії. Наприкінці березня 1191 року Філіп II взяв курс на Акру, до якої підійшов після трьох тижнів морського шляху (20 квітня 1191 року). Флот Річарда, відплив з гавані Мессіни 10 квітня 1191 року, але затримався в дорозі, щоб захопити острів Кіпр, який пізніше король Англії продасть ордену тамплієрів. В Святу землю Річард I прибув 7 червня 1191 року.
Після одного з найзапекліших штурмів міста, гарнізон Акри оголосив про капітуляцію і Саладін був змушений почати перемовини про здачу міста: він обіцяв виплатити 200 тисяч динарів, звільнити 2500 бранців і повернути християнам захоплений у битві на Рогах Хаттіну Святий Хрест [1].
Акра впала 12 липня 1191 року. Здача міста відбулася у наметі магістра ордену тамплієрів у присутності обох королів та всіх вождів хрестового походу. Здобуте місто передали у володіння королю Єрусалиму Гі де Лузіньяну.
27 та 28 липня 1191 року в Акрі відбулися збори королівства, на яких розглядався конфлікт між королем Гі де Лузіньяном і Конрадом де Монферратом. Зійшлися на компромісі: Гі залишався довічним королем, а Конрад ставав його спадкоємцем і брав у ф’єф Тір, Сідон та Бейрут, місто Яффа, якою володів Гі перед своїм сходженням на престол, після його смерті мало бути передане найближчому родичу короля, його братові Жоффруа. Також зібрання, щоб уникнути будь-яких подальших претензій, ухвалило: якщо Конрад та Ізабела [2] помруть без спадкоємця, Єрусалимське королівство відійде до Річарда I Плантагенета.
Відразу після зборів Філіп II Август відплив до Європи залишивши у Сирії Гуго III герцога Бургундії [3], який командував французькою армією з 650 лицарів та 1300 зброєносців.
Приховані розбрати, які спалахували з будь-якого приводу між французьким та англійським королями, ставили тамплієрів у скрутне становище. Орден Храму [4] мав величезний статок в обох країнах, та й новий магістр був особистим другом короля Англії. Отже, Роберу де Сабле доводилося виявляти неабияке почуття такту.
З від’їздом французького короля султан Саладін почав переговори з Річардом про викуп гарнізону Акри, приблизно трьох тисяч людей. Саме тоді Саладін звернувся до тамплієрів і попросив гарантувати визволення бранців: вчинок разючий, бо минуло лише чотири роки після страти всіх полонених тамплієрів у битві при Хаттіні. Однак Робер де Сабле та його рада відповіли Саладіну: «у вас слово і пощада, задовольняйтеся цим!», можливо, вони передбачали, що переговори приймуть поганий хід? Невдоволений повільністю, з якою Саладін виконує умови капітуляції Акри, Річард I втратив терпіння і 20 серпня 1191 року наказав вбити 2700 полонених, пощадивши лише тих, хто міг заплатити викуп. У відповідь на цей вчинок Саладін наказав стратити всіх полонених франків.
22 серпня 1191 року Річард попрямував на південь до Хайфи. Його армія рухалася суцільною колоною, а з моря її прикривав флот, який постачав провіант. Християнам вдалося відбити у мусульман Хайфу, де вони простояли три дні, після чого дійшли до Цезареї, зруйнованої за наказом Саладіна.
Тамплієри в армії складали авангард, а госпітальєри – ар’єргард, після Цезареї в авангард війська став король Річард I, а тамплієри стали в ар’єргарді.
Впродовж всього походу військо зазнавало прихованих атак турків, після Цезареї атаки стали загрозливими – коли франки почали переходити річку Танінім («Крокодиляча річка»), легкі кінні загони мусульманських лучників почали безперервно обстрілювати їх. Тамплієри забезпечували переправу:
«Тил охоронявся Храмом,
Який надвечір хапався за голову,
Бо стільки коней втрачали за день,
Що як тільки від цього не впали у розпач…» (Амбруаз. Вірші 5865-5870).
7 вересня, пройшовши ліс, армія хрестоносців наблизилася до Арзуфу. На цьому переході тамплієри йшли попереду, а госпітальєри замикали рух під прицілами сарацинських арбалетників. Після багатогодинного і важкого шляху військо (через нетерпіння маршала ордену Госпіталю [5]) вступило в бій під Арзуфом раніше, ніж цього бажав Річард I. Незважаючи на втому, хрестоносці зломили опір загонів Саладіна і відкрили собі шлях до Яффи.
Саладін, після поразки під Арзуфом, наказав зруйнувати Яффу, Аскалон, Рамлу і ще багато міст та укріплень. Хроніст Амбруаз приписує султану такі слова:
«Вирушаємо до Аскалону.
Ми не можемо боротися.
Зруйнуйте місто Газу –
Хай буде розвалене воно як стройовий ліс,
Але залиште Дарум,
Через який можуть пройти мої люди…
Зруйнуйте мені Бланш Гард,
Який ми не змогли б більше охороняти…
Зруйнуйте мені Сен-Жорж, Раму,
Велике місто, яке було наше,
Бельмон у гірській висоті,
Торон, Шато Арно,
Бовуар і Мірабель…,
Крім Краку та Єрусалиму…» (Амбруаз. Вірші 6850-6865).
Дійшовши до Яффи, Річард почав відновлювати укріплення міста. Наприкінці жовтня 1191 року Річард Англійський зробив марш на Єрусалим, розбив мусульман при Йязурі (30 жовтня 1191 року) і відновив два замки Майен і Казаль де Плейн, потім дійшов до Кастел Арналд і Рамли, Лідди, Торон Шевальє і до Бетнобля (25 грудня 1191 року).
У Бетноблі відбулася нарада, на якій тамплієри та госпітальєри наполягли на відмові від штурму Єрусалиму і порадили Річарду відбудувати Аскалон. Король дослухався до порад магістрів, зупинив просування на Єрусалим і повернувся до Рамли, щоб рушити на Аскалон. Рішення короля викликало розчарування багатьох французів, які покинули військо і вирушили до портів Яффи, Акри та Тіру (січень 1192 року). Багато хто звинуватив магістра Робера де Сабле і тамплієрів у зраді цілей хрестового походу.
Незабаром після свята Великодня (квітень 1192 року) до Річарда прибули посли з Англії з поганими звістками. Англійський король оголосив про своє повернення на Захід, і про те, що, він залишає у Святій землі 300 рицарів та 2000 піхотинців. Річард запропонував асамблеї баронів призначити того, кому міг би передати керівництво хрестовим походом: всі одностайно висловилися за Конрада де Монферрата. Король Англії відразу ж погодився з думкою асамблеї і послав у Тір свого племінника Генріха I, графа Шампані, щоб запросити Конрада прибути до армії. «Обраний король Єрусалиму», Конрад, вже збирався виступити в похід, коли в Тірі 28 квітня 1192 року був прилюдно вбитий одним асасином, посланцем Старця Гори.
Через вбивство Конрада де Монферрата, Річард I зважився відклав своє повернення в Англію до свята Великодня наступного року, і ще раз спробував захопити Єрусалим. Залишивши Аскалон Річард виступив на штурм Дарону (22 травня 1192 року). Похід Річарда викликав паніку у Єрусалимі, де почалися чвари між курдами і турками, а еміри Саладіна відмовлялися тримати оборону, якщо султан не залишиться разом із ними.
Хрестоносці розташувалися табором за сім миль на схід від Єрусалиму і протягом місяця не робили жодних дій, що викликало незадоволення війська. Вимушений прийняти якесь рішення, Річард скликав раду з п’яти тамплієрів, п’яти госпітальєрів, п’яти французьких баронів та п’яти сірійських баронів, яка протягом кількох днів обговорював доцільність штурму Єрусалиму. Незважаючи на впертий опір Гуго III герцога Бургундії, рада лицарів та баронів вирішила повернутися до морського узбережжя.
Військо християн прямувало до Бейруту, коли армія Саладіна, посилена військами Алеппо, Месопотамії та Єгипту, атакувала Яффу. Султан вже захопив нижнє місто і вів з патріархом Раулем, наступником Іраклія, переговори про капітуляцію цитаделі, коли з’явився флот Річарда: король на чолі війська стрімко висадився на берег і розгромив армія мусульман (1 серпня 1192 року).
Християни і сарацини були однаково втомлені війною, тому Саладін та Річард I уклали мирний договір на три роки і вісім місяців (2-3 вересня 1192 року), на цьому Третій хрестовий похід закінчився.
Тим часом з батьківщини до Річарда надійшли неприємні звістки: скориставшись відсутністю короля, його брат Іоанн, при підтримці короля Франції, вирішив захопити владу у Англії. Ричард швидко збирається до Європу, попередньо звернувшись за допомогою до свого старого друга, магістра ордену тамплієрів, Робера де Сабле:
«Сір магістр, я добре знаю, що мене не люблять, і, перепливши море, як би не потрапити мені туди, де мене можуть убити або взяти в полон. Тому я прошу вас наказати вашим братам-лицарям і сержантам, які попливуть зі мною на моєму кораблі, приготуватися, щоб коли я прибуду, вони б мене супроводжували, наче я був тамплієром, до моєї країни». Магістр відповів: “Охоче”. Він велів таємно підготувати своїх людей і посадив на галеру. Король розпрощався з графом Генріхом [Шампанським], тамплієрами та баронами Святої землі та зійшов на свій корабель. О першій годині вечірні він перейшов на галеру тамплієрів… і одні попливли своїм шляхом, а інші – своїм» («Хроніки Ернуля». Розділ XXVI).
9 жовтня 1192 року король Англії відплив на Захід на кораблі ордену тамплієрів в одязі брата тамплієра. З неясної причини галера опинилася в Адріатиці, де буря викинула її на берег між Венецією та Трієстом. Річард, розпрощавшись з тамплієрами, вирушив до Англії, але потрапив у полон до герцога Австрії Леопольда V, якій перепродав короля за 50 тисяч марок срібла імператору Священної Римської імперії Генріху IV. Продувши рік ув’язненим (до лютого 1194 року), Річард купив собі свободу за 150 тисяч марок золота та присягу на вірність імператору.
Ще до свого ув’язнення, в 1192 році, король Англії Річард I продав тамплієрам відібраний ним у Ісаака Комніна острів Кіпр, за 100 тисяч золотих безантів. Напевно, ідею про продаж тамплієрам острова Річарду подав магістр Робер де Сабле. Тамплієри заплатили 40 тисяч відразу, а залишок з отриманих доходів із острова.
Чисельність ордену на прикидці XII ст. була вкрай мала, тамплієри не могли собі дозволити тримати великий гарнізон на Кіпрі, оскільки потребували людей у Святій землі. На Кіпрі було залишено лише 14 лицарів і трішки піхоти під командуванням Арманда Бочарта. Незабаром на острові спалахнуло повстання, яке було придушене силами ордену. Магістр вирішив продати острів, покупцем був король Єрусалимського королівства Гі де Лузіньяну. Однак Гі не зміг повернути ордену 40 тисяч безантів, які він раніше сплатив Річарду I, натомість він дозволив зберегти тамплієрам їхні замки та інші укріплення на острові. Це дозволило ордену підтримувати свою присутність на Кіпрі.
Великий магістр ордену тамплієрів Робер де Сабле помер 28 вересня 1193 року, його місце зайняв Жільбер Ерал.
© Бойчук Б.В., 2022
© TEMPLIERS.INFO, 2022
Ілюстрації
Мал. 1. Герб великого магістра тамплієрів Робера де Сабле.
Мал. 2. Король Філіп II, магістр Робер де Сабле і патріарх Єрусалиму. Ілюстрація з «Великих французьких хронік» («Хроніки Сен-Дені»), XIV ст.
Примітки
1. «Історія» Іраклія запевняє, що якийсь тамплієр у ніч з 3 на 4 липня закопав Святий Животворний Хрест Господній у пісок, щоб врятувати його від мусульман. Багато часу по тому той самий тамплієр, з’явився у короля Єрусалиму Генріха I і сказав йому, що якщо йому дадуть провідника до поля битви, він відшукає Святий Хрест, який раніше закопав власними руками. Король надав лицареві провідника-сержанта, уродженця цієї країни, і разом вони вирушили на пошуки. Але як не шукали вони протягом трьох ночей (щоб уникнути зустрічі із сарацинами), нічого не знайшли. І хоча згодом турки хвалилися, що мають реліквію, все-таки, схоже, що Святий Хрест залишився назавжди похованим у пісках, де його сховав тамплієр.
2. Перший шлюб Ізабели з Онфруа IV, молодшої дочки короля Єрусалиму Аморі I та правителя Торону (листопад 1183 року) визнали недійсним, мотивуючи ще тим що Ізабела, якій тоді було вісім років ,та Онфруа, якому було одинадцять, через свій малий вік не могли добровільно самі дати згоду на цей шлюб, а погодилися виключно за наполяганням дядька Ізабели Балдуїна IV, короля Єрусалиму. Тому, незважаючи на протест подружжя, їхній шлюб був розірвано. Онфруа відмовився підкоритися рішенню, за що виночерпій Франції Гі Санліський викликав його на судовий поєдинок, але той не наважився прийняти виклик. Нове весілля між Конрадом де Монферратом та Ізабелою відбулося 24 листопада 1190 року.
3. У 1178-1179 роках Гуго III Бургундський був заручений із Сибілою, дочкою короля Аморі I. Гуго було запропоновано регентство, а згодом трон Єрусалимського королівства, але герцог вагався, і, зрештою, переговори провалилися.
4. Ще одна назва ордену тамплієрів – «Орден Храму», на честь Храму Соломона (Templum Salomonis) в Єрусалимі, на місці якого була заснована резиденція ордену тамплієрів. Повна назва ордену тамплієрів – «Бідні лицарі Христа та Храму Соломона» (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici).
5. «Орден Госпіталю» скорочена назва ордену госпітальєрів, який повність називався як «Лицарський орден Госпіталю святого Іоана Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani).
