Першим офіційним кроком нового великого магістра, Гійома де Шартра, уродженця Шампані, була його присутність на коронації Іоанна де Брієна у 1210 році.
Новий король Єрусалиму надав підтримку тамплієрам у боротьбі з Левоном II за володіння ордену у північній Сирії. У 1211 році тамплієри розпочали відкриті військові дії проти вірмен, Іоанн надіслав їм п’ятдесят лицарів. Сутички з вірменами вже траплялися під час доставки продовольства в замки ордену Роше Гійом та Роше Рюссель, єдині з п’яти замків якими тамплієри продовжували володіти у Кілікійській Вірменії. Під час однієї з таких експедицій загони вірменського короля застигли тамплієрів в ущелині, де магістра та багато його братів було поранено, а одного вбито. Боротьба тривала до 1213 року, коли Левон здався та повернув тамплієрам усі їхні замки.
За магістерства Гійома орден тамплієрів в Іспанії досяг свого найбільшого розквіту. За розпорядженнями магістра участь ордену у Реконкісті було підкріплено людськими та матеріальними ресурсами. Так у 1212 році тамплієри взяли участь у битві при Навас-де-Толосі (у арабів «Битва при аль-Укабі») – вплив тамплієрів в Іспанському королівстві зростає, королі та впливові сеньйори передають ордену у великій кількості землі та фортеці.
Тамплієри і П’ятий хрестовий похід
На Четвертому Латеранському соборі в Римі (листопад 1215 року), Папа Інокентій III проголосив початок нового хрестового походу, який мав розпочатися до 1 червня 1217 року.
Після смерті Інокентія III (1216), розпочату ним справу підхопив його наступник, Гонорій III. «Хай не зруйнує вашої мужності смерть Інокентія! – писав він християнам Сирії. – Я виявляю не менше старанності для звільнення Святої землі і прикладу всіх старань допомогти вам». Новий Папа підтримував постійне листування з великими магістрами військово-чернечих орденів Храму [1], Госпіталю [2] та Тевтонського та з патріархом Єрусалиму. Гонорій пообіцяв грошову допомогу в одну двадцяту частину статків Церкви, обравши банкіром брата Еймара, скарбника ордену тамплієрів в Парижі. Вже у листопаді 1216 року скарбнику було наказано отримати в абатстві Клюні кошти на хрестовий похід, спеціально виділені за папським наказом.
П’ятий хрестовий похід розпочався на початку листопада 1217 року великим вирушенням у Галілею. Хрестоносці зайняли Айн-Джалут, розграбували околиці Бейсану. Перейшовши Йордан, вони зробили марш-кидок на Дамаск, що лежав у якихось 50 кілометрах, але хрестоносці не відчували себе готовими атакувати це сильно укріплене місто і повернули на захід.
Повернувшись в Акру хрестоносці вирішили відправитися на облогу фортеці Мон-Фавор. Великий магістр тамплієрів, Гійом де Шартр, захворів і не зміг взяти участь у поході, але орден все ж таки вирушив до фортеці у складі армії хрестоносців. Облога фортеці тривала з великими втратами з обох боків. Після кількох нападів, які закінчилися невдачею (1 та 3 грудня 1217 року), Боемунд IV Одноокий, князь Антіохії, змусив раду християнського війська дати сигнал до зняття облоги (7 грудня 1217 року).
Скориставшись зимовою перервою, ватажок фламандців Готьє д’Авень наказав збудувати, здебільшого за свої кошти, фортецю в П’єр-Ансіз (Ущелині), яку він назвав Шато де Пелерін («Замок Паломника»): «Готє д’Авень дав йому це ім’я та сказав, що буде його хрещеним батьком, і під перший камінь поклав тисячу сарацинських золотих монет…» («Історія Іраклія». Кн. XXXI, гл. XII). Цей потужний замок, відомий як Атліт, був переданий тамплієрам.
Весною 1218 року хрестоносці, і загони всіх трьох військово-чернечих орденів, очолювані їх магістрами, вирушили до Єгипту. Перші атаки франків, з використанням суден тамплієрів, були спрямовані на «Вежу Ланцюгів» [3] яка стояла на підступах до міста Дам’єтта. Після численних безплідних спроб тамплієри «взяли одне із своїх вітрильних суден і посадили в нього сорок братів ордена Храму та інших людей так, що в ньому було 300 людей. Тоді вони дочекалися вітру і таким чином відчалили, і рухалися річкою, йдучи до гори, побоюючись зіткнутися зі скелями і розбитися. Але коли вони опинилися біля ланцюга, люди з міста та з вежі зустріли їх каменометами та катапультами і так атакували їх, що рульові розгубилися і не впоралися з вітрильним судном, і воно попливло без керування. Течія річки підхопила його і понесла до міста… Ті, хто був на ньому, побачивши це, спустили вітрило і кинули якір і опинилися посеред річки. Сарацини навалилися на них зверху… і виявилося їх там добрих дві тисячі людей, і коли відтіснені вниз під палубу тамплієри побачили, що вислизнути неможливо, вони побажали померти на службі у Господа, винищуючи його ворогів. Тоді вони взяли сокири і пробили дно корабля, через що він пішов на дно і потонуло понад 140 християн і більше 1500 сарацин…» («Історія» Іраклія. Кн. XXXI, гл. XVI).
Після падіння «Вежі Ланцюгів» (24 серпня 1218 року) хрестоносці висадилися на західному березі Нілу, де й перебували до 5 лютого 1219 року, поки їм не вдалося захопити східний берег і приступити безпосередньо до облоги Дам’єтти.
Раніше, в січні 1219 року брат Мартін, камергер ордену тамплієрів, та брат Жан, маршал ордену госпітальєрів, вирушили до Німеччини для збору по парафіях пожертв на підтримку Святої землі.
Незважаючи на хоробрість і завзятість, становище хрестоносців під Дам’єттою було невтішним – у війську лютувала чума. Великий магістр ордену тамплієрів Гійом де Шартр помер від чуми 26 серпня 1219 року, його наступником став П’єр де Монтегю.
© Бойчук Б.В., 2022
© TEMPLIERS.INFO, 2022
Ілюстрації
Рис. 1. Герб великого магістра тамплієрів Гійома де Шартра.
Рис. 2. Облога Дам’єтти (1218-1219). Ілюстрація з хроніки Матвія Паризького, ченця Сент-Олбанського монастиря, XIII ст.
Примітки
1. Ще одна назва ордену тамплієрів – «Орден Храму» («храмовники»), на честь Храму Соломона (Templum Salomonis) в Єрусалимі, на місці якого була заснована резиденція ордену тамплієрів. Повна назва ордену тамплієрів – «Бідні лицарі Христа та Храму Соломона» (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici).
2. «Орден Госпіталю» скорочена назва ордену госпітальєрів, який повність називався як «Лицарський орден Госпіталю святого Іоана Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani).
3. Через дельту Нілу був перетягнутий величезний залізний ланцюг, що перегороджував річку аж до розташованої на острові поблизу західного берега фортечної вежі, «Вежі Ланцюгів», в якій постійно чергувало кілька сотень воїнів. Вежа та ланцюг унеможливлювали оточення та облогу міста Дам’єтта. Ті, хто мав намір вторгнутися в дельту Нілу, мали попередньо захопити цю вежу.
