Наступником Жільбера Ерала на посаді великого магістра ордену тамплієрів став Філіп де Плессі. Нам нічого невідомо про його колишню діяльність. Відомо що він анжуєць і брав участь у Третьому хрестовому поході як простий лицар. У Святій землі, навесні 1201 року, він вирішив стати тамплієром.
У грудні 1201 року Філіп де Плессі, як великий магістр ордена тамплієрів, підписує угоду з магістром ордену госпітальєрів, щодо прав тамплієрів у Валанії. Підписання цього договору поклало край ворожнечі між тамплієрами та госпітальєрами, яка розгорілася у 1198 році і перейшла у відкриту війну за право володіння ф’єфом, що знаходився між Маргатом та Валанією.
У 1204 році Папа Інокентій III буллою «Si deligenter attenditis» (від 9 листопада 1204 року) надав капеланам ордену тамплієрів право сповідувати тих, хто бажав бути похованим на цвинтарях ордену та причащати їх, до того це право перебувало у віданні парафіяльних священиків. Оскільки капелани ордену вже були поза владою дієцезу, цей привілей утискав як єпископів, так і парафіяльний клір. І нарешті, щоб припинити позови, в які священики постійно залучали тамплієрів, Інокентій ухвалив, що орден не можуть викликати на суд курії інакше, як іменними повідомленнями, в яких має міститись пряма вказівка на особу, що викликається.
У 1207 році орден наважився відправити меси в декількох містах, що знаходилися під інтердиктом [1] при відкритих воротах і дзвоні. Однак Папа Інокентій III суворо засудив тамплієрів і попередив їх про необхідність дотримання церковного послуху та шанування легатів: «В іншому випадку, якщо з вами трапиться біда, можете нарікати на самих себе, і ніяк не на нас!».
При Філіпі де Плессі розгорілася суперечка між великим магістром і деякими старшими ієрархами ордену. Останні, отримавши накази, «які їм не подобалися або здавалися надто жорсткими», вимагали дозволу покинути орден тамплієрів заради ордену цистерціанців. За статутами вони мали на це право, але Філіп відмовився відпустити їх під приводом, що вони діяли як бунтівники, а ні трохи не з потреби в спогляданні життя у цистерціанців. На підтримку рішення великого магістра Інокентій III написав буллу «Licet quibusdam…» (від 9 липня 1209 року) по якій цистерціанцям заборонялося приймати до себе старших ієрархів ордену тамплієрів.
Тамплієри та заснування Латинської імперії
Організований Папою Інокентієм III Четвертий хрестовий похід на допомогу Святій землі замість Єгипту був направлений венеціанцями до Візантії. Орден тамплієрів брав активну участь у закликах до хрестового походу, збиранні коштів, переказі грошей та транспортних перевезеннях на Схід. Тамплієри супроводжували хрестоносців, однак будь-якої військової участі в штурмах та руйнуваннях грецьких міст не брали, оскільки хрестовими походами визнавали лише походи проти мусульман.
Після взяття хрестоносцями Константинополя (13 квітня 1204 року), імператор Латинської імперії Балдуїн I доручив тамплієру Бароцці доставити до Риму листа (від 7 листопада 1204 року) і дари для Папи, а також дари для ордену тамплієрів – дві ікони, частинку істинного хреста, безліч дорогоцінного каміння, два срібні кубки та інші коштовності [2].
Брат Бароцці, командор тамплієрів у Ломбардії, походив з венеціанського роду сеньйорів Санторині та Тирасії, і тому, через давню ворожнечу між Венецією та Генуєю, венеціанське судно на якому плив Бароцці, було захоплено та пограбовано генуезькими піратами в порту Метоні. Орден був обурений і звернувся до Папи по допомогу. У листі, написаному в період літо-осінь 1204 року, Інокентій III вимагав від архієпископа Генуї приборкати піратів і повернути Святому престолу та ордену тамплієрів їхнє майно, інакше пірати та місто будуть відлучені від Церкви. Чи були повернені коштовності та артефакти нам не відомо.
Пізніше Папа у своєму листі від 13 листопада 1204 року привітав тамплієрів та інших священнослужителів, які супроводжували хрестоносців у Четвертому хрестовому поході, зі взяттям Константинополя.
Замість Візантійської була заснована Латинська імперія (Романія), імператором якої був обраний один із ватажків хрестового походу Балдуїн IX, граф Фландрії, перший імператор – Балдуїн I. Орден тамплієрів отримав від імператора Атталію (Анталья), яка тільки номінально належала Латинській імперії, і ще багато землі від християнських баронів. Так маркграф Боніфацій де Монферрат, король Фессалонікійського королівства, зважаючи на його близьке знайомство з командором Ломбардії, передав тамплієрам округ Равенніки та місто Ламія у центральній Греції. В Ахайському князівстві, в області Мессеніі, тамплієрам передали чотири ф’єфи з правом підняття прапора, та іншу нерухомість в інших районах князівства. На острові Евбеї (володіння Венеції) тамплієри отримали від Якова Авеншського «будинок Лагнана», «садибу Оіспаріс» та ще деяку нерухомість, у тому числі і «прибуткові будинки». Папа Інокентій III передавав ордену майно православної церкви, права на більшу частину якої він підтвердив наприкінці вересня 1210 року.
Після смерті Балдуїна I (1205) імператором став його брат Генріх I (1206). Через деякий час Генріх охолов до тамплієрів. Причиною цього могла бути відмова ордену брати участь у мирських війнах, що вкрай не влаштовувало імператора та його васалів. Останньою краплею стало те, що тамплієри Фессалонікійського королівства прийняли бік баронів королівства у боротьбі за незалежність від імперії. У грудні 1208 року Генріх I увійшов з військом у Фессалоніки де затвердив васальну залежність королівства від Латинської імперії, конфіскував усі володіння тамплієрів та передав їх франкським лицарям. Багато своїх володінь орден втратив і в інших землях імперії. Подібна доля чекала і на орден госпітальєрів, який теж потрапив у немилість до імператора.
Великий магістр Філіп де Плессі, стурбований справами ордену в Латинській імперії, неодноразово звертався за підтримкою до Папи Інокентія III, який за можливості відстоював інтереси тамплієрів.
Суперечка тамплієрів з королем Кілікійської Вірменії Левоном II
У 1201 році розгорілася сварка між королем Кілікійської Вірменії Левоном II та Боемундом I, графом Тріполі з приводу князівства Антіохії, за яке Боемунд сперечався зі своїм племінником Раймунд-Рубеном. У цю боротьбу були втягнуті і тамплієри, замки яких опинилися в руках короля Левона.
Містяни Антіохії висловилися за Боемунда, який володів антиохійською цитаделлю. Магістри орденів Храму [3] та Госпіталю [4] також зайняли бік Боемунда, у відповідь Левон звернувся до Святого престолу за допомогою.
Маючи підтримку Боемунда та патріарха Антіохії, тамплієри вимагали повернути їм замок Баграс, але Левон відмовлявся, заявляючи що володіє замком як відшкодуванням за Антіохію.
Тамплієри отримали від Папи булу, що наказувала Левону повернути тамплієрам замок Баграс. Король пообіцяв повернути тамплієрам Баграс та Дарбезак (ще один замок ордену), якщо ті допоможуть йому оволодіти Антіохією. Але Філіп де Плессі не був схильний ставати найманцем у війні між християнами, тому відмовив королю. Тоді Левон, не довго думаючи, звернувся до госпітальєрів, які прийшли йому на допомогу в обмін на замки та ф’єфи. Боротьба за Антіохію вилилася у справжню війну.
Інокентій III розривався між своєю дружбою з тамплієрами та щирою симпатією до новонаверненого до католицтва Левона. Він спробував повернути суперників до священної війни і відіслав вірменському королеві корогву святого Петра, яку той мав нести назустріч ворогам Хреста. Також він пообіцяв направити двох легатів, кардиналів св. Праксидії та св. Маркелла [5], щоб ті на місці розсудили дві справи «граф Тріполі проти короля Левона за Антіохію» та «орден тамплієрів проти Левона за замок Баграс».
Перший з кардиналів-легатів, прибув до Акри у листопаді 1202 року, другий – у березні 1203 року. Незважаючи на початок переговорів, Левон здійснив нічну атаку на Антіохію, і поки патріарх Антіохії намагався домовитися, тамплієри, що становили половину гарнізону міста, «показали зуби»: «Храмовники проти нас загострили зуби… Вони оснастили вежі, вдалися до зброї, обстрілювали наші загони і всередині, і поза містом, розгорнувши проти нас прапор» – пише король Вірменії.
Папські легати не дуже добре розуміли одне одного, так кардинал св. Праксидії встав на бік вірменського короля, а кардинал св. Маркелла, підтримав тамплієрів, тому у 1205 році Інокентій III відкликав цих легати до Європи та призначив нових посланців. Але цього разу Папа відправив окремо легатів для розслідувати справи «граф Тріполі проти Левона», і окремо для справи «тамплієри проти Левона».
У 1208 році сталося вбивство патріарха Антіохії Боемундом I, графом Тріполі. Інокентій III, розлючений вчинком графа, піддав того анафемі і практично благав короля Левона помиритися з тамплієрами, за що ладен був підтримати його кандидата на трон Антіохії, Раймунд-Рубена, онука князя Боемунда III.
У 1209 році Інокентій знову написав листа Левону II:
«Тамплієри припинять образи, на які ви скаржитесь, як тільки ви припините ображати їх і не перешкоджатимете їм у взятті під свою юрисдикцію замку Гастен (ред. – друга назва замку Баграс). Саме в цьому суть і причина їхньої неприязні, бо ви відмовляєтеся передати їм замок і не бажаєте вчинити з ними справедливо, незважаючи на наші прохання та навіювання. Всі закони, будь-яке правосуддя дозволяють протиставити силі силу, особливо тим, хто не робить нічого поганого, чинячи опір. Тамплієри не священики, вони мають право захищатися, якщо ви на них нападаєте, і особливо тому, що ви викрадаєте у них потрібне для війни з язичниками. Оскільки ви тримаєте і зміцнюєте їхні замки, не дивно, що вони стоять на своєму і захищаються від вас в Антіохії, чималою частиною якої вони володіють… Вони наполегливо випрохають дозволу виконати те, право на що надала їм поблажливість Папи Олександра III, інакше багато хто з них потверджує нам, що покинуть Святу землю… і оскільки вони люди відважні та могутні, вони змогли б стати вам великою підмогою або принести велику шкоду… Не думайте, що ми говоримо вам це з прихильності до графа (ред. – Триполі) або з прив’язаності до тамплієрів, бо нам краще було б бачити їх такими, що дотримуються свого статуту, ніж що воюють з вами» (Migne. Т. 216. Р. 54. Кн. XII, послання XLV від 4 червня 1209 року).
А поки правитель Антіохії не був визначений, Папа довірив охорону міста новому патріарху, «людині цілком поважній, обачливій і вірній, поза підозрами з обох боків», а оборону доручив госпітальєрам та тамплієрам.
Філіп де Плессі помер 9 листопада 1209 року (за поминальною книгою ордену тамплієрів в Реймсі), але є дані про смерть магістра 12 листопада 1209 року. Його наступником став Гійом де Шартр.
© Бойчук Б.В., 2022
© TEMPLIERS.INFO, 2022
Ілюстрації
Мал. 1. Герб великого магістра тамплієрів Філіпа де Плессі.
Мал. 2. Хрестоносці атакують Константинополь. Ілюстрація з рукопису «Завоювання Константинополя» Жоффрея де Віллардуена, XIV ст.
Примітки
1. Інтердикт – це тимчасова заборона усіх церковних діянь, що накладалась Папою Римським або єпископом.
2. Як «учаснику» хрестового походу, ордену тамплієрів належало права на здобич.
3. Ще одна назва ордену тамплієрів – «Орден Храму» («храмовники»), на честь Храму Соломона (Templum Salomonis) в Єрусалимі, на місці якого була заснована резиденція ордену тамплієрів. Повна назва ордену тамплієрів – «Бідні лицарі Христа та Храму Соломона» (лат. Pauperes commilitones Christi Templique Solomonici).
4. «Орден Госпіталю» скорочена назва ордену госпітальєрів, який повність називався як «Лицарський орден Госпіталю святого Іоана Хрестителя з Єрусалиму» (лат. Ordo Militiae Sancti Johannis Baptistae Hospitalis Hierosolimitani).
5. Кожен з кардиналів Римської курії був умовно приписаний до одного з історичних храмів Риму і називався по святому патрону цього храму.
