Військо Готфріда Бульйонського: склад, зв’язки та зміни під час Першого хрестового походу (1096–1099)

Військо Готфріда Бульйонського вирушило до Святої землі приблизно в середині серпня 1096 року. Його шлях пролягав уздовж Рейну, далі Дунаєм і через Балкани; 23 грудня воно прибуло до Константинополя. Саме тут загін Готфріда вперше зустрівся з іншими групами хрестоносців, які рухалися через Іллірію або Адріатику з Італії, а також із залишками так званого «Народного хрестового походу», що після поразки від турків біля Нікеї залишалися в Малій Азії.

Відтоді ці різні сили утворили спільне франкське військо. Проте окремі загони, які джерела зазвичай називають «військо» (exercitus), не втратили власної ідентичності. Вони й надалі залишалися основними військовими одиницями під час походу та боїв, принаймні до захоплення Єрусалима влітку 1099 року.

Особливість війська Готфріда полягала в тому, що спочатку воно було значною мірою пов’язане з Нижньою Лотарингією — регіоном, де перепліталися родинні зв’язки, васальні відносини, політичні союзи та давні конфлікти місцевої знаті.

Ближнє коло Готфріда: хто формував ядро хрестоносного війська

Найближчим до Готфріда був його молодший брат Балдуїн, якого супроводжувала дружина Годехільда, або Годевера, дочка нормандського сеньйора Рауля де Тосні. Важливу частину початкового війська становили лицарі, які перебували на службі Готфріда ще до початку хрестового походу. Серед них були його придворні: виночерпій Рутард, сенешаль Бальдріх і камерарій Стабело [1].

До цього кола належали й васали, пов’язані із самим замком Бульйон. Їх можна розпізнати за колективним етнонімом «бульйонці» (Bullonienses), тобто людьми, які тримали лен у спадкових володіннях Готфріда в Арденнах. Найпомітнішими серед них були Ерібран, кастелян Бульйона, та його родич Готьє Бульйонський. Відомі також Фольбер із замку Бульйон і Філіп Бульйонський.

Водночас не можна вважати, що весь двір Готфріда вирушив разом із ним. Під час походу до нього приєднувалися нові лицарі, тому щодо деяких осіб неможливо встановити, чи були вони його васалами ще до 1096 року, чи походили з інших контингентів.

Серед знаті навколишніх земель особливо вирізнявся Гарньє, граф де Грез. Він був родичем Готфріда та Балдуїна і згодом став одним із найважливіших людей у їхньому оточенні в Єрусалимі. У 1095 році Гарньє продав свої спадкові володіння у Во, щоб отримати кошти для паломництва до Єрусалима разом із Готфрідом. Його участь добре вписується в картину тісних родинних і політичних зв’язків, які формували ядро війська.

Іншу групу становили Анрі та Годфруа д’Еш. Вони походили з родини, що володіла замком Еш-сюр-Сур в Арденнах, і, ймовірно, були васалами графа Люксембурзького. Водночас Годфруа міг раніше перебувати на службі Готфріда. Разом із ними вирушили їхні родичі Франко та Зігемар з Маасмехелена. Точний ступінь спорідненості цих людей із Готфрідом визначити неможливо.

Ще одним важливим учасником був Конон, граф де Монтегю, який вирушив у похід разом із синами Гозелом і Ламбером. Конон був одним із найзначніших васалів Льєзького князівства-єпископства. Його родина була тісно пов’язана із церковними структурами, а сам Конон виконував важливі адміністративні та військові функції.

Від розбійника до хрестоносця: історія Гізельберта де Клермона

Граф Гізельберт був власником Клермона на Маасі. Ще 1083 року його разом із Фределоном звинувачували в тому, що вони нападали на володіння церкви Святого Павла в Льєжі. У 1095 році замок Клермон став настільки небезпечним для судноплавства на Маасі, що князь-єпископ Отберт організував проти нього облогу. Вона тривала від 29 червня до 9 серпня, але завершилася невдачею.

Отберт, однак, зумів домогтися свого іншим шляхом: він зрештою викупив Клермон і передав його Ламберу де Монтегю. Це вписувалося в ширшу політику Отберта, який скуповував важливі фортеці, зокрема Мірварт, Кувен і, зрештою, сам Бульйон.

У такій ситуації хрестовий похід міг стати для Гізельберта можливістю залишити регіон. Всупереч припущенням про його загибель під час облоги 1095 року, він, імовірно, вирушив разом із Готфрідом. Узимку 1097 року він уже згадується в Кілікії як член оточення Балдуїна під ім’ям Гізельберт де Клермон. Це також може пояснювати появу в 1099 році лицаря Мілона де Клермона, який, можливо, був його родичем або послідовником.

Хрестовий похід як сімейна справа: родинні зв’язки та політика хрестоносців

Тісне коло навколо Готфріда не обмежувалося його безпосередніми володіннями. До нього входили представники різних територій Нижньої та Верхньої Лотарингії, а також французьких земель.

Бодуен II де Ено географічно був віддалений від основної групи, однак його вибір на користь Готфріда, а не сусіднього Роберта II Фландрського, імовірно, пояснювався династичною політикою. Бодуен був сином Ріхільди де Ено та Бодуена VI Фландрського. Після смерті батька Фландрію захопив його дядько Роберт I, тоді як Бодуен і його мати зберегли Ено. Вони були пов’язані васальними відносинами з лотаринзькою владою та Льєзьким князівством-єпископством. Разом із Бодуеном до походу, ймовірно, вирушили й деякі його власні васали, серед них Жерар д’Авен і Жізельбер де Кувен.

Ще один елемент війська становили сеньйори й лицарі з Верхньої Лотарингії та прилеглих французьких земель. Їхнє приєднання до Готфріда могло бути пов’язане з тим, що їхній сеньйор, Тьєррі I, граф де Бар і Монбельяр, через хворобу був звільнений від хрестової обітниці. Його представляли старший син Луї, граф де Муссон, та лицар Рауль де Муссон.

Важливою є також правильна ідентифікація окремих учасників. Дюдо де Кон, якого тривалий час пов’язували з містом Концом біля Тріра, насправді походив із замку Конс-ля-Гранвіль на річці Ш’єр в Арденнах. Його батько Аделон володів замком Ден, а після його смерті Дюдо отримав Кон. На Схід він вирушив разом із дружиною Гадвідою, дочкою Арнульфа II де Шині.

Так само помилковим виявляється ототожнення П’єра де Стаденея із замком Стенне. Насправді він був графом Астенуа — округу на сході Шампані — і володів фортецею Дамп’єр-ле-Шато, через що його також називали П’єром з Дамп’єра. Разом із ним вирушив його старший брат Рено III, єпископський граф Туля. Обидва були родичами Готфріда Бульйонського.

Ще одним представником цієї групи був Балдуїн де Бурк, майбутній граф Едеси та другий король Єрусалима. Його ім’я походило не від «Ле-Бурга», як часто вважали пізніші історики, а від Бурка в Арденнах. Він був сином Гуго I, графа де Ретель, та Мелісенди де Монлері й також був родичем Готфріда.

Старі образи та політичний розрахунок: хто відмовився йти за Готфрідом

Склад війська визначався не лише тими, хто вирушив у похід, а й тими, хто залишився вдома. Нижня Лотарингія не була територіальним князівством у тому сенсі, що її графи та сеньйори не були васалами герцога. Тому вони не мали феодального обов’язку супроводжувати Готфріда.

Серед тих, хто не долучився до походу, були Альберт III, граф Намюра, Арнульф II де Шині, Анрі Арлонський і Лімбурзький, а також три спадкоємці Теодериха Фламандця: Гергард Гелдернський, Генріх Крікенбекський та Госвін Гайнсберзький. Багато хто з них раніше воював проти Готфріда або його союзників. Граф Левена навіть у 1095–1096 роках продовжував конфлікт із Льєжем, замість того щоб узяти хрест. Не брали участі також графи Голландії та Люксембургу; невідомо про жодного представника знаті Нижньої Лотарингії на північ від Антверпена.

Отже, політичні союзи й ворожнеча напередодні походу значною мірою впливали на рішення про участь. Важливу роль відігравала й боротьба між імператорською та папською сторонами — так званий конфлікт за інвеституру. Водночас пояснювати слабку участь лотаринзької знаті лише небажанням підтримувати папське підприємство не можна. Льєзьке князівство-єпископство, навпаки, послідовно підтримувало імператорську владу. Його васали були добре представлені у війську Готфріда.

До відмови від походу могли спонукати й поточні війни та династичні конфлікти. Для тих, хто все ж вирушав, важливим захистом було проголошене папою правило, за яким майно хрестоносців мало перебувати під церковною охороною на час їхньої відсутності.

Без єпископів, але з монахами-втікачами: духовне серце армії Готфріда

На відміну від деяких інших контингентів, військо Готфріда не мало значної кількості високопоставленого духовенства. У провансальському війську Раймунда Сен-Жільського, наприклад, було багато світських і регулярних кліриків, деякі з яких згодом отримали єпископські посади в Сирії та Палестині.

У Готфріда таких церковних діячів майже не було. Це, ймовірно, пов’язано з політичним протистоянням між імперією та папством. Лотаринзькі єпископи й абати були надто зайняті місцевими конфліктами, щоб залишати свої єпархії та монастирі.

Відомі лише два названі клірики, які подорожували разом із Готфрідом: Луї Тульський та Адальберон Люксембурзький, архідякон Меца. Водночас Гійом Тірський повідомляє, що Готфрід взяв із собою групу монахів, які здійснювали богослужіння під час походу. Після захоплення Єрусалима вони оселилися в абатстві Святої Марії в Йосафатовій долині. Імовірно, принаймні частина цих монахів походила з монастирської спільноти Сен-Юбер.

До такого припущення підштовхує монастирський конфлікт, що тривав напередодні походу. Після усунення абата Сен-Лорана Беренгара та абата Сен-Юбера Теодоріха багато ченців залишили свої монастирі й опинилися під захистом Готфріда та Дюдо де Кона. Оскільки суперечка остаточно завершилася лише восени 1096 року, можна припустити, що в момент відправлення Готфріда існувала значна група переміщених ченців, для яких паломництво до Святої землі могло стати привабливою можливістю.

Усього в початковому складі війська історикам вдалося встановити поіменно лише тридцять дев’ять осіб, які, ймовірно, перебували з Готфрідом від самого початку. Серед них були двоє кліриків і дві жінки. Насправді військо, безумовно, було значно більшим і включало невідомих нам лицарів, їхні родини, духовенство, селян і містян.

«Генеральний штаб» Готфріда: як друзі та родичі керували армією

Структура війська поступово змінювалася. Особливо важливою була роль молодшого брата Готфріда — Балдуїна Булонського. Під час переговорів з угорським королем Коломаном він залишався керувати військом у Брук-ан-дер-Ляйті, а пізніше був заручником короля. У Константинополі він командував загоном із 500 воїнів та охороняв імператорського заручника — племінника василевса Іоанна Комніна.

Дипломатичні та військові доручення також отримували Годфруа д’Еш, Гарньє де Грез, Рено де Туль, П’єр де Дамп’єр, Конон де Монтегю та Балдуїн де Бурк. Деякі з них неодноразово виконували важливі завдання, що може свідчити про існування тісного внутрішнього кола, яке, ймовірно, діяло як своєрідна рада Готфріда.

Водночас це коло навряд чи було сформоване на суто феодальних засадах. Більшість його членів не були васалами Готфріда. Важливішими виявляються родинні зв’язки та попередні політичні союзи.

Показовою була роль Гарньє де Греза. Після смерті Готфріда в липні 1100 року саме він очолив «дім Готфріда» (domus Godefridi) — його родичів та оточення. За військовими й дипломатичними функціями Гарньє, імовірно, посідав одне з найвищих місць серед найближчих союзників Готфріда.

Чужаки у строю та вигадані герої: як змінилося військо після Константинополя

Перехід до Малої Азії став новим етапом. До війська приєднувалися вцілілі лицарі та бідняки, які пережили кривавий розгром перших народних експедицій. Біля Нікеї Готфріда ще описують як лідера лотаринзького війська, але біля Антіохії до його контингенту вже зараховують лотаринзьких, саксонських, алеманських, баварських та інших воїнів. Частково такі переліки могли мати риторичний характер, проте сама поява нових німецьких груп після переходу до Малої Азії свідчить про зміну складу війська.

Особливо проблематичним джерелом для встановлення цих нових учасників виявляється «Циммернська хроніка», написана в XVI столітті, тобто більш ніж через чотири з половиною століття після Першого хрестового походу. Вона містить довгий список німецьких учасників, але значна частина імен не підтверджується іншими джерелами. Деякі особи мають титули, які з’явилися в їхніх родинах лише через багато десятиліть після хрестового походу; деякі названі роди взагалі не відповідають хронології.

Серед наведених у хроніці осіб є навіть єпископи, які не могли брати участі в описаній експедиції, а також вигадані або анахронічні персонажі. Тому цей список не може вважатися надійним джерелом для реконструкції німецької частини війська Готфріда після Константинополя.

Лицарі на віслюках: як облога Антіохії зруйнувала феодальний світ

Після Нікеї та особливо під час тривалої облоги Антіохії дедалі більше лицарів втрачали майно, коней і спорядження. Загибель тяглових тварин під час переходу через Анатолію безпосередньо зменшувала бойову спроможність лицарів, а разом із нею — їхній соціальний статус.

Коли ж почалася виснажлива дев’ятимісячна облога Антіохії, становище стало просто катастрофічним. Годфруа д’Еш, який раніше залишив військо у Фракії, сподіваючись скористатися щедрістю імператора Олексія Комніна, зрештою був змушений прийняти допомогу від Готфріда. Гартманн фон Діллінген продав коня та обладунок, щоб придбати їжу, і дійшов до такого зубожіння, що мусив жебракувати. Він їздив на віслюку та бився захопленими турецькою зброєю і щитом. Готфрід забезпечував його щоденною пайкою хліба та м’ясом або рибою.

Такі випадки показують, як військовий похід руйнував початкову соціальну структуру. Лицарі, які раніше могли самостійно споряджати військові загони та утримувати людей, тепер часом не мали нічого, крім власної військової служби, яку могли запропонувати сильнішому покровителю.

Усе на кон: як Готфрід Бульйонський фінансував свій похід

Фінансова спроможність Готфріда формувалася ще до походу. Напередодні відправлення він продавав або заставляв свої володіння. Серед них були Баїзі та Женапп, маєтки поблизу Маастрихта, всі його права в графстві Верден, а також маєтки Сене й Музе. Зрештою в заставу було віддано Бульйон разом із прилеглим феодом. За різними свідченнями, Готфрід отримав за все щонайменше 1300 срібних марок, хоча джерела називають і більші суми.

Частину коштів Готфрід отримав від єпископа Отберта Льєзького, який вилучав коштовності, церковний посуд та дорогоцінні метали з церков і монастирів своєї єпархії, щоб заплатити Готфріду за придбане у нього майно.

Під час руху вздовж Рейну Готфрід збирав гроші з єврейських громад Кельна та Майнца, запропонувавши їм захист від кривавих погромів в обмін на солідну фінансову допомогу. Єврейські хроніки повідомляють, що Готфрід отримав від євреїв сукупно від 1000 до 1500 марок срібла.

У Константинополі фінансові можливості Готфріда поповнилися дарами та виплатами імператора. Він розподіляв отримані кошти серед членів війська відповідно до їхніх потреб, і більша частина грошей одразу витрачалася на придбання продовольства.

Останні з лотаринжців: хто залишився з Готфрідом на Святій землі

Поступово взаємозалежності всередині війська Готфріда ставали тіснішими. Частково цьому сприяло зникнення проміжних ланок командування. Коли Бодуен де Ено зник (імовірно, загинув) у Малій Азії, його васали Жерар д’Авен та Жізельбер де Кувен опинилися без свого сеньйора й згодом перейшли на службу до Готфріда та Балдуїна, як і воїни графа Етьєна Блуаського, чиє ганебне дезертирство під Антіохією шокувало хрестоносців.

Навесні 1099 року, після вторгнення до Палестини, розпочався ще один етап. Влада Готфріда Бульйонського над новоствореною франкською державою дала йому можливість надавати феоди та матеріальну підтримку. Додатковим джерелом доходів були данини від мусульманських міст узбережжя. Наприклад, прибутки порту Арсуф були передані лицарю Роберту Анційському, який походив із Південної Італії та спочатку прибув разом із Боемундом Тарентським.

Однак початкове лотаринзьке ядро до того часу вже значно скоротилося. Частина його членів загинула в боях, потрапила в полон або померла від хвороб. Серед загиблих чи зниклих були Гозело де Монтегю, Годфруа д’Еш, Фольберт Бульйонський, Бодуен де Ено, Луї Тульський та Адальберон Люксембурзький.

Інші повернулися до Європи після виконання хрестоносної обітниці. Серед них були П’єр де Дамп’єр, Рено де Туль, Дюдо де Кон, Конон та Ламбер Монтегю, а також Луї де Муссон. За винятком Гарньє де Греза, ніхто з початкового ядра союзників і родичів Готфріда фактично не залишився з ним у Палестині.

Натомість до його служби переходили лицарі, чиї власні сеньйори поверталися додому, а після смерті Готфріда в липні 1100 року до єрусалимської знаті долучилися й люди з оточення Балдуїна Булонського, графа Едеси, нового короля Єрусалимського королівства. У результаті після 1100 року лотаринзька та німецька знать вже поступалися чисельністю фландрцям, артезіанцям, пікардійцям, норманам та франсійцям (жителям Іль-де-Франс).

Народжені в поході: як війна на Сході викувала нову еліту

Отже, військо Готфріда Бульйонського було не застиглою структурою, а живим організмом, який безперервно змінювався на шляху до Святої землі. У серпні 1096 року воно мало переважно лотаринзький характер, а його склад значною мірою визначався родинними зв’язками, попередніми союзами та конфліктами в Нижній і Верхній Лотарингії. Протягом наступних трьох років ця структура постійно змінювалася під впливом загибелі людей, полону, хвороб, повернення паломників до Європи, переходу лицарів між контингентами та появи нових джерел матеріальної підтримки.

До завершення правління Готфріда більшість початкових лотаринзьких учасників уже загинула або повернулася додому. Їхнє місце зайняли люди з інших хрестоносних контингентів. Тому формування ранньої єрусалимської знаті виявилося пов’язаним не стільки з феодальними й родинними зв’язками, що існували до 1096 року, скільки з подіями та умовами, які виникли безпосередньо під час Першого хрестового походу.

Використана література: Murray A. V. The Army of Godfrey of Bouillon, 1096–1099: Structure and Dynamics of a Contingent on the First Crusade // Medieval Warfare 1000–1300 / ed. by J. France. Aldershot : Ashgate, 2006. P. 423–451.
Стаття підготовлена на основі академічної публікації та адаптована для широкого кола читачів.

Примітки
[1] Камерарій завідує загальною казною, архівом та приватними покоями сеньйора; сенешаль очолює всю палацову адміністрацію, судово-виконавчу владу та командує військом за відсутності герцога; виночерпій керує винними погребами, постачанням напоїв та контролює доходи від мита на алкоголь і виноградники домену.