Вступ: між Єрусалимом і Арагонською короною
У XII–XIII століттях орден госпітальєрів в Арагонській короні не обмежувався статусом релігійної спільноти з розрізненими земельними володіннями. Його присутність формувалася навколо кількох взаємопов’язаних функцій: збройного захисту, поминальної практики (літургійної молитви за живих і померлих), а також систематичного зв’язку зі Святою землею. Саме ці функції значною мірою визначали те, де розташовувалися госпітальєрські володіння і як вони використовувалися.
У документах орден постає як єдина інституція, пов’язана передусім із Єрусалимом, святим Іоанном та згодом із кастелянією Ампости — адміністративним осередком ордену в Арагонській короні до 1280 року. Ця єдність мала не лише символічне чи адміністративне значення. Вона сприяла концентрації ресурсів і дозволяла використовувати маєтки, доходи, привілеї та людські ресурси в межах ширшої організаційної системи.
Тому економічний розвиток госпітальєрів не можна розглядати окремо від їхньої ідентичності. Сприйняття ордену його монархами-патронами, аристократією, благодійниками та повноправними братами, впливало на те, які функції йому доручали, де йому надавали землі та якими економічними привілеями він користувався.
Територія ордену: від прикордонних фортець до міських маєтків
Госпітальєрська територія в Арагонській короні не виникла як єдиний компактний земельний масив. Володіння ордену концентрувалися в кількох типах місцевостей: на прикордонні, у важливих містах і населених пунктах, у сільськогосподарськи багатих районах долини Ебро, на Піренейських перевалах і вздовж шляхів до Сантьяго-де-Компостела. Між цими регіонами існувала певна взаємодоповнюваність, яку забезпечували централізоване управління та уявлення про орден як про єдину інституцію.
Перші форми територіальної присутності значною мірою залежали від підтримки політичних правителів. Уже в перші десятиліття існування ордену в Арагоні та Каталонії йому передавали людей разом із їхніми маєтками та повинностями. Такі пожалування створювали присутність госпітальєрів у замках, містах і сільських поселеннях. Згодом ця мережа інституційно оформилася в систему командорств — базових адміністративно-господарських одиниць ордену.
Командор, як очільник цієї низової ланки, здійснював адміністрування майна та репрезентував орден у локальних взаєминах зі світською й церковною владою. Водночас окремі командорства не були повністю ізольованими одне від одного. Командор Пальярса, наприклад, здійснював управління госпітальєрськими структурами в межах однойменного графства, тоді як магістр або кастелян Ампости керував частиною осередків, пов’язаних із владою короля Арагону чи графа Барселони.
Особливе значення мали прикордонні володіння. Госпітальєри отримували маєтки та фортеці в районах, що межували з аль-Андалусом: в Ампості, Ульдеконі, Аліазі та в окрузі Сервери. Інші володіння перебували на межі з християнськими політичними утвореннями: Мальєн, Кастиліскар та Аньйон — поблизу Наварри, Альгуайре — на кордоні з Арагоном, Сігена — з Каталонією, а Буньйоль у Валенсії — з Кастилією.
Таке розташування відповідало військовій функції ордену. У 1150 році Рамон Беренгер IV передав госпітальєрам Ампосту і пов’язав їх із захистом південного кордону Каталонії та гирла Ебро. У 1157 році орден отримав частку в здобутих територіях, а згодом долучився до кампаній Реконкісти у Валенсійському королівстві (завоювання Валенсії у 1230–1240-х роках). Згодом госпітальєрам передавали інші укріплення, зокрема Ульдекону та Олокау-дель-Рей. Таким чином, військові завдання безпосередньо сприяли розширенню земельної бази ордену.
Прикордонні фортеці одночасно були економічними центрами. З них госпітальєри організовували рейди на сусідні мусульманські території. У ході прикордонних рейдів (кавалькад) брати здобували худобу та бранців для подальшого викупу або продажу. Мешканці територій, підпорядкованих ордену, могли залучатися до таких експедицій. Отже, військова діяльність на кордоні була пов’язана не лише із захистом території, а й із отриманням економічних ресурсів.
Долина Ебро та мережа орденських командорств
Особливо розгалуженою була присутність госпітальєрів у центральній частині басейну Ебро. Важливим центром стала Сарагоса, навколо якої сформувалася широка система володінь у Кальчетасі, Мальєні, Аньйоні, Ремоліні, Калатаюді, Ла-Альмунії, Грісені, Піні-де-Ебро та Каспе.
Річка Ебро слугувала головною комунікаційною віссю цієї території, забезпечуючи зв’язок із басейнами річок Сінка та Ногера-Рібагорсана. Сарагоса, де розташувалося ключове міське командорство ордену, слугувала адміністративно-логістичним центром цієї системи. Річкові комунікації давали змогу переміщувати ресурси, що було особливо важливо для ордену з централізованою адміністрацією.
У басейні Ебро суттєвий елемент господарства становили громади мудехарів — мусульманського населення, яке зберегло свою віру під християнським правлінням після Реконкісти. Частина таких громад перебувала під владою госпітальєрів, зокрема в Грісені та в районах річок Уерва і Халон. У 1241 році виник гострий конфлікт навколо мусульманського населення Кульєри: єпископ Валенсії звинувачував госпітальєрів у протиправному утриманні під своєю владою місцевих мудехарів. Офіційно брати-госпітальєри виправдовували свої дії місією захисту та поширення християнства, однак за цією риторикою ховався прагматичний економічний інтерес. Справжньою причиною суперечки була боротьба за юрисдикцію та десятину (delme): єпископ прагнув підпорядкувати мудехарів єпархіальному суду й обкласти їх церковними зборами, тоді як орден захищав свій правовий імунітет, аби не втратити цінну робочу силу та прямі податкові надходження до своєї скарбниці.
Володіння ордену не обмежувалися прикордонними районами. Командорства та маєтки існували в Сарагосі, Барселоні, Уесці, Льєйді, Тортосі та Валенсії, а також у менших містах. Міські володіння приносили доходи від нерухомості, зборів за переправи через річки та торговельної діяльності. У Сарагосі орендні платежі за будинки були одним із важливих джерел доходу командорства.
Інша частина мережі була пов’язана з паломницькими шляхами та Піренеями. Тут осередки ордену реалізовували свою засадничу госпітальну функцію (гостинності та опіки), надаючи притулок і медичну допомогу паломникам та подорожнім на перевалах і шляхах. Такими осередками були, зокрема, Сіскар, Сустеріс, Ізот, Берга, Альгуайре, Сервера та Сігена.
Економічні привілеї госпітальєрів та їхній зв’язок із королівською владою
Розвиток госпітальєрського господарства значною мірою залежав від особливих відносин із монархією. Королі надавали ордену привілеї, пов’язані з його військовими, політичними та релігійними функціями.
Одним із найважливіших механізмів були податкові звільнення. Починаючи з правління Альфонсо II, госпітальєри та підвладне їм населення (включно з мудехарами та юдеями) отримали фіскальний імунітет — звільнення від торговельно-транзитних мит, зокрема лезди (lleuda) [1] та інших зборів за провезення товарів. Це відповідало потребі ордену переміщувати ресурси між своїми численними володіннями та підтримувати зв’язки з територіями за Середземним морем.
Королівська влада також захищала право госпітальєрів на вільне переміщення людей і майна. Хайме I дозволяв командорам Уески та Кастиліскара експортувати зерно до Гасконі й Наварри навіть у періоди загальної заборони такого експорту. Орден також зберіг право вільного (безмитного) проїзду через понтонний міст в Ампості та звільнення від понтатже (pontatge) [2] навіть після того, як контрольний замок перейшов під іншу юрисдикцію.
Військова діяльність давала ордену додаткові доходи. Госпітальєри отримували звільнення від певної частки податку на здобич, отриману під час нападів на мусульманські території. Їхні залежні люди сплачували відповідні платежі після військових походів. Королівська влада залучала орден до збору, акумуляції та депозитного зберігання парій (parias) [3] — регулярної воєнної данини з мусульманських тайф.
Водночас економічні привілеї створювали взаємні зобов’язання. Госпітальєри могли компенсувати королю отримані переваги грошима. У 1233 році, під час облоги Бурріани, госпітальєри й тамплієри були змушені гарантувати оплату постачання для війська Хайме I. Натомість король підтвердив їхні привілеї. Централізована структура ордену дозволяла йому здійснювати великі фінансові операції, які були складнішими для багатьох інших церковних інституцій.
Госпітальєри виступали потужними кредиторами королів та арагонської аристократії. Завдяки високій ліквідності та надійності орден виконував функції депозитарію (приймаючи на зберігання кошти й коштовності приватних осіб) та виступав поручителем у погашенні сторонніх боргів.
Між місцевим господарством і Святою землею
Усе це господарство мало ще один вимір. Госпітальєрська ідентичність залишалася пов’язаною з Утремером — християнськими володіннями на Сході — та з опікою над бідними й хворими в Єрусалимі.
Цей зв’язок мав конкретні економічні наслідки. У 1188 році Гільєрмо де Сас передав госпітальєрам майно та майнові права як компенсацію за логістичне забезпечення й організацію морського перевезення для нього та його брата до Утремера.
Ключовим інституційним механізмом виступали обов’язкові щорічні внески — респонсії (responsiones) [4], що у ранній період історії монастиря Сігена фігурували як цільові пожертви. У цьому випадку йшлося про ресурси, пов’язані з утриманням госпітальєрської діяльності на Сході. Королева Санча, покровителька ордену, пов’язувала ці платежі зі служінням бідним і хворим Єрусалимського госпіталю.
Однак джерел про перекази коштів до Утремера збереглося небагато, а наявні свідчення показують, що такі платежі могли створювати фінансові труднощі. У 1272 році для їх забезпечення вищі сановники ордену були змушені звернутися по позику на 4200 морабетинів. Наступного року великий магістр дозволив госпітальєрам Ампости спрямувати кошти, призначені для «скарбниці Акри» [5], на погашення власних боргових зобов’язань. Таким чином, капітал, призначений для Святої землі, міг тимчасово акумулюватися й перенаправлятися на рефінансування та підтримання ліквідності самої провінційної структури кастелянії Ампости.
Цей випадок показує, що зв’язок між місцевою економікою та Утремером не був одностороннім механізмом простого вилучення ресурсів. Централізована структура ордену дозволяла перерозподіляти кошти між різними рівнями його організації залежно від поточних потреб.
Лицарі, радники та гаранти безпеки: багатофункціональність госпітальєрів Арагона
Госпітальєрська ідентичність в Арагонській короні поєднувала функції, які сьогодні легко сприйняти як різні сфери діяльності. Орден був пов’язаний із молитвою та опікою над бідними, але водночас виконував військові й політичні завдання, управляв землями, захищав майно, здійснював фінансові операції та взаємодіяв із королівською адміністрацією.
Це поєднання особливо виразно проявлялося у відносинах із монархією. Госпітальєри могли виконувати функції, що перебували на межі релігійної, військової та політичної діяльності. Хайме I демонстрував особливу прихильність до ордену, а кастелян Ампости Уго де Фуллалькер у королівській хроніці («Книзі справ» / Llibre dels Fets) постає як активний учасник Реконкісти, довірений радник та соратник монарха. Уго також був присутній під час укладання важливих дипломатичних домовленостей.
Утім, ця інституційна близькість не означала тотожності стратегічних інтересів. Після завершення активної фази завоювань (зокрема Мальорки та Валенсії) госпітальєри дедалі неохочіше виконували військові вимоги Хайме I, через що папа Інокентій IV був змушений видати спеціальну буллу із закликом до госпітальєрів і тамплієрів належно виконувати васальні зобов’язання перед короною.
Показовим був і розвиток захисної функції. Якщо початково захисні грамоти нерідко мали характер благодійних дарувань, то згодом вони прагматизувалися: дрібні власники передавали свої землі під патронат ордену, сплачуючи за це фіксовану гуарду (guarda) [6]. Самі брати обіцяли «охороняти, захищати або боронити» людей, які перебували під їхньою владою.
Таким чином, місцевий командор госпітальєрів виступав не просто релігійним функціонером. Він управляв маєтками, здійснював адміністративні функції, взаємодіяв із місцевим населенням і владою та брав участь у захисті території. Саме централізована структура дозволяла поєднати ці різні завдання в межах однієї інституції.
Висновок: економіка госпітальєрів як результат ідентичності
Госпітальєрська економіка в Арагонській короні формувалася в нерозривному зв’язку з головним призначенням ордену. На її розвиток безпосередньо впливало те, як госпітальєрів сприймали королі, шляхта, благодійники та місцеві громади.
Опіка над бідними й хворими залучала благодійні пожертви; військова місія відкривала доступ до прикордонних земель, фортець і воєнної здобичі; захисна функція (guarda) створювала додаткові джерела доходів; зв’язок з Утремером виправдовував передачу ресурсів на Схід, а близькість до монархії забезпечувала податкові й торговельні привілеї.
У результаті володіння госпітальєрів утворили розгалужену та стійку мережу: від прикордонних замків і земель у басейні Ебро до міської нерухомості, піренейських шпиталів та притулків на шляхах прочан. Централізоване управління поєднувало ці ресурси та давало змогу перерозподіляти їх між окремими частинами ордену.
Таким чином, економіка госпітальєрів була не просто фінансовим фундаментом, а безпосереднім відображенням їхньої ідентичності. Вона не лише забезпечувала виконання релігійних і військових завдань, а й сама постійно змінювалася під їхнім впливом. Зв’язок із Єрусалимом, християнським Сходом, опікою, війною та монархією створив умови для виникнення унікальної госпітальєрської господарської системи в Арагонській короні.
© Bonet Donato M., 2020
© Бойчук Б.В., переказ, адаптація та редагування, 2026
© TEMPLIERS.INFO, 2026
Використана література: Bonet Donato M. The identity of Hospitallers in the Crown of Aragon and economics (XII–XIII centuries) // The Templars, the Hospitallers and the Crusades : Essays in Homage to Alan J. Forey / ed. by H. J. Nicholson, J. Burgtorf. London ; New York : Routledge, 2020. P. 41–57.
Стаття підготовлена на основі академічної публікації та адаптована для широкого кола читачів.
Примітки
[1] Лезда (каталон. lleuda, лат. lezda) — торговельно-митний збір в Арагонській короні, що являв собою мито на імпорт, експорт або транзит споживчих товарів. Цей збір стягувався на користь короля або місцевих феодалів (сеньйорів) на міських ринках, заставах та внутрішніх кордонах під час купівлі-продажу чи перевезення майна. Повне або часткове звільнення від лезди, яке королі надавали військово-чернечим орденам, давало їм величезну економічну перевагу, дозволяючи безмитно торгувати продуктами власного господарства й залучати на свої землі купців та ремісників.
[2] Понтатже (каталон. pontatge, ісп. pontage, від лат. pontagium) — середньовічний феодальний та королівський збір (мостове мито) в Арагонській короні, що стягувався з пішоходів, вершників, візників та торгових караванів за проїзд чи прохід через мости (а також за їхнє утримання й ремонт). Звільнення від понтатже було одним із ключових транспортно-фінансових привілеїв, які давали змогу госпітальєрам безперешкодно переміщувати аграрну продукцію та військові вантажі між своїми командорствами.
[3] Парія (ісп. та араг. parias, від лат. pariāre — розраховуватися) — міждержавна данина у середньовічних Піренейських королівствах, яку ісламські правителі (еміри) сплачували християнським володарям в обмін на військовий нейтралітет або захист. Частину цих коштів королі Арагону перенаправляли військово-чернечим орденам для утримання прикордонних замків.
[4] Респонсі́я (від лат. responsiones — «відповіді», «звіти») — фіксований щорічний податок у військово-чернечих орденах, який провінційні осередки та господарства (командорства) Західної Європи сплачували своїй центральній владі на Сході. Зазвичай респонсії становили третину від загального чистого доходу місцевого командорства. Ці кошти забезпечували безперервне фінансування хрестоносних військових кампаній, утримання фортець у Святій землі та закупівлю зброї й коней.
[5] Скарбниця Акри (лат. thesaurus Acconensis / thesaurus Accon) — центральний фінансовий та матеріальний фонд ордену госпітальєрів, який з 1191 по 1291 рік розташовувався у місті Акра (тогочасній столиці Єрусалимського королівства хрестоносців). До цієї скарбниці з усієї Європи надходили регулярні податки (респонсії), пожертви та трофеї. Кошти фонду призначалися суворо для фінансування воєнних кампаній у Святій землі, будівництва фортець та утримання шпиталів. Дозвіл великого магістра використати ці гроші на внутрішні потреби провінції (як-от в Ампості) був винятковим заходом, що свідчив про гостру фінансову кризу або тимчасовий дефіцит ліквідності провінційних командорств.
[6] Гуарда (від каталон. та ісп. guarda — «охорона», «захист») — спеціальний грошовий або натуральний збір у середньовічній Арагонській короні, який сплачували піддані чи дрібні землевласники в обмін на військовий захист і правове заступництво з боку великого сеньйора. У контексті володінь військово-чернечих орденів гуарда трансформувалася з благодійного внеску на регулярний фіскальний збір. Сплата цього збору фіксувала перехід вільної людини або цілої громади під пряму юрисдикцію та опіку ордену, що захищало їхні маєтки від зазіхань світських феодалів та зловживань королівської адміністрації.
